Полтавка Анна Ютченко презентувала свою книгу 

Про метафори пов’язані з Полтавщиною та закладенні сенси письменниця Анна Ютченко розповіла на презентації книги. Подія пройшла 19 квітня у холі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Структуру книги авторка вибудовувала впродовж трьох років у співпраці з краматорською художницею Ясею Гольберг, самі вірші Анна писала впродовж дев’яти років. Письменниця розповіла, що під час роботи над книжкою довго шукала концепцію і навіть думала про значні скорочення тексту. Однак остаточне бачення з’явилося, коли вона сформулювала ідею «неприручності каміння» – його дикості та природності. 

Письменниця пояснила, що назва книги з’явилася інтуїтивно, коли вона намагалася вибудувати її структуру. Вона походить від одного циклу, присвяченого «неможливості приручити каміння», власне за словами авторки, саме ця метафора стала ключем до розуміння її письма: камінь – це символ неживої природи, який залишається каменем, хоч і змінює форму під дією вітру, води чи людини.

Також Анна Ютченко зазначила, що цей образ для неї особливо близький у нинішньому контексті повномасштабної війни. Як і камінь, людина може змінюватися зовні, але її внутрішня сутність залишається незмінною, саме таке відчуття вона прагнула передати у своїй книзі.

Авторка книги поділилася, що давно стежить за творчістю художниці Ясі Гольберг і відчуває сильний відгук у її роботах, саме це стало причиною спільної роботи над виданням. Важливим елементом концепції стали ілюстрації, виконані вручну, а не у цифровому форматі, за словами письменниці, такий «крафтовий» підхід дозволив зберегти природність, відчуттєвість і тактильність книги, що було принциповим для її задуму.

Процесом створення ілюстрацій та пошуком образів поділилися ілюстраторка книги Яся Гольберг, зокрема, вона сприймала роботу над книгою радше, як процес спостереження, ніж пошуку чогось. Загалом ілюстраторка поєднала образотворче мистецтво з поезією, пропускаючи всі тексти крізь власний «чуттєвий фільтр», аби скласти цілісну картину світовідчуття авторки. Хоч Анна Ютченко і вказувала на окремості циклів, Гольберг сприйняла збірку як єдине ціле й на цій основі створила візуальну паралель зі світом і простором, у якому існує поезія.

Наразі сама авторка живе у Львові, попри це вона вважає, що книгу безумовна сформувала Полтава та Полтавщина в цілому. Письменниця розповіла, що глибинне відчуття її поезії сформувалося саме серед полтавських ландшафтів, загалом важливим для неї є не лише сама земля чи поле, а те особливе відчуття простору й свободи, яке вони дарують. На відміну від степу, де горизонт здається порожнім і невідомим, дослідне поле біля Полтави має свої текстури й форми, що водночас створюють рамку й відкривають простір:

Хоч у книжці немає окремих віршів про грушу, вона присутня скрізь – у відчуттях, у структурі текстів, у самому світовідчутті авторки. Саме цей образ став ключем до розуміння її поезії.

Своєю чергою, ілюстраторка Яся Гольберг розповіла, що хоча вона не зростала на Полтавщині, має власну історію, пов’язану з подорожами. Під час перебування в Грузії її вразили ріка, гори та особлива енергія цього простору, але по поверненню до Полтавщини, яка стала їй другим домом у пам’яті закарбувався схід сонця. Саме тоді вона відчула незвичну ніжність до природи – сильнішу, ніж будь-коли раніше, на контрасті з іншими ландшафтами мисткиня зрозуміла, що ця естетика їй близька і художньо: кольори, форми та композиції створюють відчуття тендітності й гармонії.

За словами художниці, саме так виникло відчуття «конекту» з простором, який перегукується з її власним світосприйняттям. Вона додала, що ця магія відбулася природно, без попередніх домовленостей з авторкою книги, і стала важливою частиною її творчого досвіду.

Яся Гольберг розповіла, що початково структура книги була складнішою і один із розділів навіть мав називатися «Відчинений сад». Цей образ саду для неї став ключовим – архаїчним і водночас символічним, адже сад у культурній традиції пов’язаний із межами, ініціаціями та переживаннями. Вона пригадує, що на початку Анна Ютченко пропонувала метафору дому, і саме ця ідея допомогла уникнути хаосу в архітектурі книжки.

За словами мисткині, метафора саду зрештою відобразилася у всьому візуальному концепті видання. Ілюстрації стали паралеллю до світу поезії, а сам сад постає як прадавній простір – колиска людини, її дім. У книзі він з’являється на початку й наприкінці, а всередині простежується шлях переживань і споглядання. Образ «відчиненого саду» символізує відкритість до читача, що перегукується з іконографічними традиціями. За словами мисткині у підсумку ця ідея виявилася надзвичайно доречною для структури збірки.

Анна Ютченко розповіла, що до нової збірки увійшли тексти, написані як після 2022 року, так і раніше. Проте саме повномасштабне вторгнення стало точкою зламу, тоді її поезія змінилася, стала іншою за стилем і відчуттям. Якщо раніше це були метафоричні, складні тексти, то тепер це можуть бути короткі цикли, іноді навіть з одного речення:

Аналізуючи свою творчість авторка провела паралель із творчістю Грицька Чубая, який, на її думку, теж ховався за метафорами, уникаючи жорстокої реальності свого часу. Для неї ж теперішня поезія – це відмова від втечі, спроба говорити прямо, навіть якщо слова залишаються мінімальними.

Додамо, що на написання віршів вплинув початок війни на сході України. Авторка не вважає, що  до 2022 року була постійно включена в цю тему:

У Полтаві Анна з друзями спостерігали за приїздом перших переселенців із Донеччини та Луганщини. Тоді вони вірили, що попри все їхньою місією була популяризація всього українського й сучасної української літератури в місті.