Полтавського актора Василя Голуба відзначили орденом
Фото – полтавський театр імені Гоголя
Василь Голуб понад 50 років працює в полтавському театрі імені Гоголя. Його нагородили орденом «За заслуги».
Про це відомо з Указу Президента України від 27 березня. Провідний майстер сцени Василь Голуб відзначений орденом«За заслуги» ІІІ ступеня.
Творчий шлях Василя Голуба
У 1967 році чоловік закінчив Снятинське культурно-освітнє училище, був керівником самодіяльного театрального колективу. Вищу освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого за спеціальністю «Актор драмтеатру і кіно».
У театрі імені Гоголя Василь Голуб працює з 1971 року, нині він грає у виставах:
- «Лісова пісня» – Дядько Лев;
- «Мартин Боруля» – Мартин;
- «Наталка Полтавка» – Виборний;
- «Ніч перед Різдвом» – Чуб;
- «Сватання на Гончарівці» – Прокіп;
- «За двома зайцями» – Прокіп Сірко;
- «Сорочинський ярмарок» – Солопій Черевик;
- «В степу безкраїм за Уралом» – Тарас Шевченко;
- «Наймичка» – Трохим;
- «Остання любов Гетьмана» – Іван Мазепа;
- «Кайдашева сім'я» – Омелько Кайдаш;
- «Тарас Бульба» – Кирдяга.
У 1992 році Василю Голубу присвоїли звання «Заслуженого артиста України», а у 2006 році – «Народного артиста України».
Репортаж з прем'єри «Театр, або Шум за сценою» в полтавському театрі
Першою на сцені зʼявляється акторка, витончено виконуючи балетні рухи. Вона тримає тарілку з сардинами і раптово лунає телефонний дзвінок. Вона бере слухавку, щось говорить, кидає телефон, залишає сардини й виходить.
З глибини залу роздратовано виринає чоловік:
«Газета! Ти маєш взяти газету! Покласти телефон на стіл, залишити сардини й взяти газету! Що тут незрозумілого?!» — він швидко наближається до сцени, жестикулюючи так, ніби від цього все стане на свої місця.
Це лише початок вистави «Театр, або Шум за сценою» – історії про театральну трупу, яка репетирує типову комедію положень. Проте замість чіткої, відшліфованої гри на сцені – розгубленість, плутанина й акторські промахи, що сиплються один за одним, мов картковий будинок.
Режисер Ллойд Даллас (у виконанні актора, що майстерно поєднує сарказм і розпач) намагається зберегти контроль, але марно. Втома, особисті конфлікти й нерви акторів вибухають у найнесподіваніші моменти, просочуючись у репліки й жести.
Події у виставі розгортаються в будинку, куди прибувають коханці, що прикидаються орендарями. За ними несподівано повертаються господарі, які ховаються від податкової. А щоб плутанина була повною, в якийсь момент з’являється ще й грабіжник, що вторгається у цей хаос під зловісну музику.
Проте справжня трагедія розгортається не в п’єсі, а у процесі її виконання. Актори гублять реквізит, забувають виходи, двері на сцені то не зачиняються, то заклинюють, а сардини, що мали бути лише дрібною деталлю, стають символом цього грандіозного театрального безладу.