Попри непридатність на службу став штурмовиком: історія полтавського воїна
Джерело – molbuk.ua
Полтавець неодноразово звертався до ТЦК, щоб стати до лав ЗСУ. Попри дитячу травму й відмітку про непридатність до військової служби, він шукав дорогу на фронт.
Попри медичні обмеження, він домігся направлення на військово-лікарську комісію, пройшов навчання у Великій Британії, брав участь у бойових діях на Запоріжжі. Після поранення продовжив службу у тиловому підрозділі на Полтавщині. Історію воїна розповіли у Полтавському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 3 листопада.
Олександр до війни працював на будівництві й не мав військового досвіду. Проблеми зі здоров’ям мав із дитинства – травма при народженні дала ускладнення на опорно-руховий апарат і зір. Після початку повномасштабного вторгнення він кілька разів звертався до міського, районного та обласного ТЦК, однак його не брали через довідку про непридатність.
14 лютого 2023 року чоловік знову прийшов до Полтавського районного ТЦК та СП і домігся направлення на ВЛК. Після проходження медкомісії отримав дозвіл на службу і під час мобілізації попросився до десантно-штурмових військ. Підготовку проходив у 199-му навчальному центрі, а потім у Великій Британії, де за 36 днів пройшов інтенсивний курс під орудою британських та українських інструкторів.
«Вже на третій день ми автомат впевнено розбирали-збирали із зав'язаними очима. Готували нас дуже серйозно. Вимагали відпрацьовувати так, щоб тіло саме все робило правильно – щоб не думати над кожним рухом. Нас вчили працювати з усією зброєю, яка була в наявності – стрілецька, гранатомети, в тому числі одноразові», – каже воїн.
Після повернення його зарахували до 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади на посаду старшого стрільця. Там отримав позивний «Рибак» – під час несення служби на позиції наловив руками карасів і раків, чим заслужив жартівливе прізвисько, яке згодом закріпилося.
Про поранення та лікування: як воїн пішов працювати в ТЦК
У липні 2023 року його підрозділ виконував завдання на Запоріжжі під час контрнаступу на Мелітопольському напрямку. На початку серпня брав участь у боях за Роботине. Під час одного з обстрілів отримав сильну контузію з ушкодженням барабанних перетинок і травму коліна. Лежав у бліндажі майже добу, поки не стало можливим евакуюватися, а потім три години йшов до евакуаційного пункту з допомогою побратимів.
«Близько шостої вечора вийшли, дійшли вже по сутінках. На місці почали окопуватися та облаштовувати позиції. І почався обстріл, який тривав до ранку – ворог нас виявив і гатив із чого тільки можна. Ранком ми відкотилися – і вчасно: три КАБи туди прилетіли. Добре, що нас там вже не було. Мені мало бути страшно – але не було. Я для себе вирішив так: якщо написано на роду загинути – значить, загину. Але перед тим маю зробити максимум, що можу», – розповів «Рибак».
Після лікування й реабілітації медкомісія визначила, що він більше не придатний до служби в десантно-штурмових військах, але може продовжити службу в тилу. Навесні 2024 року його перевели до Полтавського районного ТЦК та СП у Чутовому, де він нині служить старшим стрільцем відділення охорони. Через травму коліна пересувається з милицею, тому не бере участі у заходах оповіщення, натомість ходить у наряди у складі взводу охорони.
«Я б дуже хотів повернутися назад у ДШВ. Та цей шлях, на жаль, для мене закритий. Я усвідомлюю, що треба стримати росіян раз і назавжди, і хочу особисто брати в тому участь. Та мені складно бачити, як сотні цивільних чоловіків удають, що вони не розуміють що відбувається – мовляв, це не їхня війна. Колись інструктор нам в учебці сказав просту істину: мотивація або є, або немає. Дуже боляче бачити, що в тилових містах мотивації на захист від росії немає», – каже Олександр.
Олександр каже, що головною мотивацією піти до війська стало бажання захистити 12-річну дитину та розуміння того, що лише зі зброєю в руках можна зупинити ворога. Остаточно рішення вступити до ЗСУ він ухвалив після російського удару по складу «Нової Пошти» у Полтаві.
Тієї ночі над його будинком летіли «Шахеди» і це змусило його замислитися, чи не загине він безглуздо в ліжку. Якщо вже судилося загинути під час війни, то він хотів мати хоча б можливість захищатися.
«Тоді вночі у мене над будинком “Шахеди" на удар летіли. Чітко пам'ятаю той момент: подумав, що невже я так безглуздо загину в ліжку? Якщо вже мені судилося загинути під час війни – так нехай у мене хоч буде можливість захищатися», – розповів захисник.
За словами «Рибака», він неодноразово спілкувався з чоловіками, які уникають служби й каже, що багато хто боїться загинути «в окопі», але не замислюється про те, що можна загинути й удома. Олександр каже, що військо не відправляє людей «вмирати», що існує багато вакансій і не всі передбачають штурми чи захист окопів.
Тому коли людина сама йде до ЗСУ, вона робить вибір, ким стати, тож немає сенсу чекати, доки хтось інший зробить цей вибір за неї. Після поранення чоловік не залишив військової служби.