Повернення з війни: як підтримати полтавських ветеранів у мирному житті
Фото ЗМІСТу
Зміни у поведінці після війни – це природна реакція, а не примха. Повага до темпу адаптації та прості слова підтримки допомагають ветеранам інтегрувати досвід у теперішнє життя.
Про те, як правильно поводитися з ветеранами після повернення до мирного життя ЗМІСТу пояснила членкиня Національної психологічної асоціації, гештальт терапевтка та психологиня для дорослих в Центрі допомоги врятованим у Полтаві Ольга Целовальник.
Психологиня Ольга Целовальник має досвід роботи з 2019 року. За цей час провела близько 3 тис. індивідуальних сесій, тренінгів і терапевтичних груп. Окрім цього, спеціалізується на роботі з людьми, які постраждали від психологічних травм або мали досвід втрати, також допомагає з налагодженням стосунків, адаптацією до життєвих змін, формуванню самоцінності та реалізації у сфері по запиту.
Наразі фахівчиня працює у Центрі допомоги врятованим у Полтаві. Він створений за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Іспанії, Швеції у співпраці з БФ Рокада.
Складність завершити досвід війни: що переживають ветерани після повернення до мирного життя
За словами психологині, повернення з війни – це не «повернення назад», а вхід у зовсім іншу реальність. Один із головних викликів для ветеранів це різка зміна контексту. Адже на фронті все більш-менш структуровано: є чіткі ролі та правила, своєю чергою у мирному житті ці опори зникають або видозмінюються, і людина може відчувати внутрішню порожнечу або розгубленість.
«Часто я бачу труднощі з регуляцією емоцій: дратівливість, спалахи злості, або навпаки – емоційне «оніміння». Багато ветеранів та ветеранок живуть у постійному напруженні, ніби загроза досі поруч. Також поширені проблеми зі сном, відчуття відчуженості від цивільних, які «не зрозуміють». У гештальт-термінах – це складність завершити досвід війни і інтегрувати його в теперішнє життя», – каже Ольга Целовальник
Після повернення з війни важливим в інтеграції ветерана у мирне життя є не намагання «виправити» людину та не очікувати, що вона залишилася такою ж, як раніше. Зміни у поведінці – це природна адаптаційна реакція, а не примха чи «зіпсований характер».
Психологиня радить, першим кроком у підтримці після повернення визнати труднощі: «Я бачу, що тобі зараз непросто». Також близьким радять більше спостерігати й цікавитися станом ветерана, ніж давати поради. Наприклад, замість фрази «тобі треба більше спілкуватися» краще сказати: «Я помічаю, що ти став менш говірким, і мені важливо розуміти, як тобі зараз». Такий підхід допомагає встановити контакт без тиску, адже повага до швидкості адаптації є однією з найважливіших умов успішного повернення до мирного життя.
«Не варто знецінювати досвід фразами на кшталт: “іншим було ще гірше”, “головне – що ти живий”. Для людини її переживання – реальні й значущі. Також небезпечно наполягати на розповідях про війну або, навпаки, повністю уникати цієї теми з тривогою. Краще дозволити ветерану самому регулювати, скільки і коли говорити. І ще один момент – не варто вимагати швидкого “повернення до нормальності”. Відчуття норми після війни змінюється», – пояснила фахівчиня.
Довіра та поступовість – ключ до підтримки ветеранів
Готовність ветерана чи ветеранки приймати слова підтримки залежить насамперед від попереднього досвіду стосунків у родині чи колі друзів. Тому важливо не лише знати «правильні» фрази, а й створювати атмосферу довіри та безпеки у спілкуванні.
Підтримуючі слова – це ті, що залишають людині вибір і повагу до її темпу:
- «Я поруч, якщо захочеш поговорити»;
- «Ти не мусиш нічого пояснювати»;
- «Мені важливо бути з тобою, навіть якщо ми просто будемо сидіти і мовчати».
Натомість виключити фрази з прихованим тиском на кшталт: «Ти став не таким, як раніше» чи «Час уже жити далі». Вони можуть викликати відторгнення, адже для багатьох ветеранів мовчання є способом саморегуляції, а не відмовою від близькості.
«Адаптація краще відбувається через маленькі, реалістичні кроки. Важливо пристосовуватись поступово, а не впроваджувати “одразу все”. У роботі допоміжними будуть чіткі домовленості, зрозумілі ролі, можливість робити паузи. У сім’ї – відновлення контакту не лише через розмови, а через спільні прості дії, як от прогулянки, побутові справи, ритуали. Також важливо відновлювати відчуття контролю й вибору: “Як тобі буде комфортніше?”, “З чого ти хочеш почати?”. Це повертає людині авторство свого життя», – пояснила психологиня Ольга Целовальник.
Поради для друзів і колег під час розмов з ветеранами
Головне у спілкуванні з ветеранами – щирість і простота. Психологиня радить, у випадку коли людина боїться сказати щось недоречне прямо озвучити це: «Я можу сказати щось не так, але мені важливо тебе підтримати». Така відвертість знімає напругу. Водночас варто уникати допитливих запитань про бойовий досвід, політичних суперечок чи оцінок рішень, ухвалених на війні.
Натомість доречними темами залишаються теперішнє життя, інтереси, плани або звичайні побутові речі. Важливо пам’ятати, що перед вами перш за все людина, і спілкуватися з нею слід відповідно, не зводячи все лише до військового минулого, але й не ігноруючи його.
Фахівчиня вважає, що іноді близькі люди першими бачать ознаки, що ветерану чи ветеранці потрібна професійна психологічна підтримка. Це тривалі стани, які не минають із часом:
- постійне напруження;
- різкі спалахи агресії;
- емоційна відстороненість;
- проблеми зі сном;
- втрата інтересу до життя;
- труднощі у стосунках чи роботі.
У спілкуванні з друзями та колегами важливо звертати увагу, якщо людина ніби «застрягла» у воєнному досвіді й не може бути в теперішньому моменті. У таких випадках психотерапія не є ознакою слабкості – це спосіб допомогти досвіду війни знайти своє місце й завершення, щоб з’явився простір для нового життя.