Проблема вічності: історія (не)будівництва крематорію на Полтавщині

Автор: Анастасія Добряк, 14 травня, 18:29

Фото: Питання крематорію для регіону лишається відкритим уже 20 років


Щодня на Полтавщині помирає в середньому 64 людини. Здебільшого всіх їх ховають на кладовищах, які займають величезні площі землі. Допомогти вирішити цю проблему міг би крематорій хоча б один на область, але поки що його немає.

Сьогодні в Україні працюють 3 крематорії – у Києві, Харкові та Одесі. Будівництво крематорію вже триває в Дніпрі та планується у Львові. У Полтаві ж про відсутність крематорію поки навіть не заведено говорити.

ЗМІСТ вирішив дізнатися, чи піднімалася раніше проблема крематорію в Полтаві, що це дасть місту і чому чиновнику невигідно обіцяти звести крематорій.

 

Проблема з часів Кукоби

У 1997 році полтавський підприємець Ігор Атрєпьєв прийшов до заступника міського голови Полтави Анатолія Бойка з пропозицією будувати крематорій у Полтаві. Чіткої відповіді підприємець тоді не почув:

«Бойко не сказав “ні”, але почав шукати причини. Щось на кшталт, мовляв, для побудови треба, щоб в місті було тисяч 500 мешканців. Але я думаю, що він цю цифру взяв з голови. До чого тут це, якщо є проблема, яку треба вирішити з будь-якою кількістю мешканців?»

Ігор Атрєпьєв

Тоді розмова з керівництвом міста завершилася нічим. Ігор Атрєпьєв каже, що тоді питання лишилося відкритим. Зараз, більш ніж 20 років потому, ситуація не змінилася.

Уперше про відсутність крематорію на Полтавщині Атрепьєв замислився, коли приїхав на кладовище. Усе просто – він, людина з економічною освітою, побачив об’єми нераціонального використання землі під кладовище і вирішив, що це елементарно не вигідно. 

Після цього полтавець дізнався, що володіти крематорієм може держава або місто. Політичної волі на будівництво тоді не було. І на той час це пояснювало відсутність крематорію на Полтавщині.

 

Крематорій: ціна питання

Кремація сьогодні  є другим за поширеністю типом поховання людей. По суті, крематорій – це будівля з кількома приміщеннями: для прощання з померлими, печей та  та зберігання урн. Ігор Атрєпьєв каже, що збудувати крематорій можна дуже швидко. Якщо будувати «з нуля», то потрібно трохи більше року, а якщо брати за основу готову будівлю, можна впоратися значно швидше.

Крематорії обов’язково мають бути у всіх містах, де живе понад 1 мільйон людей. Приватна особа чи фірма володіти крематорієм не може, тому інвестори не готові вкладати гроші в об’єкти, які в результаті будуть комунальною власністю. 

Вартість обладнання для кремації померлих вирахувати складно. Приміром, заступниця міського голови Черкас Людмила Бордунос  каже, що за попередніми підрахунками крематорій може коштувати 10 мільйонів гривень. Будувати його необхідно з урахуванням генерального плану, санітарних та будівельних вимог.

Ігор Атрєпьєв каже, що в будь-якому випадку для цього потрібна політична воля місцевої влади:

«Якщо буде інвестор і бажання влади, я готовий займатися цим питанням. Я дізнавався, що у Китаї можна дешевше придбати обладнання для крематорію. Виробники навіть приїдуть і встановлять. Насправді з крематорієм усе просто. Увесь процес настільки герметичний, що відходів і викидів немає».

Інфографіка ЗМІСТу

 

Крематорій вирішує проблеми кладовищ

Одна з проблем кладовищ сьогодні – нестача землі для поховань. Вільні ділянки невпинно скорочуються. За  інформацією Державної служби статистики України та Українського центру суспільних даних, у 2018 році на Полтавщині померли 23 тисячі 659 людей. У Полтаві ж протягом року померли 3 тисячі 994 людини. У середньому за добу помирає 64 мешканці Полтавщини.

Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань визначає, що могила дорослої людини має бути не менше ніж 2 м завдовжки, 1 м завширшки і не менше ніж 1,5 м завглибшки. Натомість для поховання урни з прахом у колумбарії виділяють клаптик землі розміром 0,8 на 0,8 м. На цій ділянці можна поховати навіть кілька урн вертикально. Глибина поховання не регулюється. 

Інфографіка ЗМІСТу

У порівнянні з традиційним похованням кремація дає можливість заощадити земельний ресурс. Тим паче,  рідні часто не ховають прах людини, а розвіюють його чи зберігають самостійно.

Сьогодні питання використання територій набуває нових сенсів через відкриття ринку землі. Ігор Атрєпьєв каже, що тепер в Україні відчують, яку цінність має земля і тому це може сприяти  появі крематоріїв в різних містах:

«Для кладовищ потрібні просто неймовірні земельні площі. Якщо землю сьогодні оцінюють у 23 тисячі доларів, то після відкриття ринку цієї землі не буде взагалі. Її буде важко взяти, бо цей ресурс не поповнюється. Якщо її віддали, то вона вже не повернеться».

Кандидатка біологічних наук, доцентка катедри прикладної екології та природокористування Полтавської політехніки імені Юрія Кондратюка Наталія Смоляр також говорить, що використання земель під кладовища є нераціональним. Це виправдано лише у випадку, якщо ті землі неможливо використовувати в інший спосіб:

«Кладовища, як правило, створюють на територіях, які інакше використати не можна. Наприклад, для сільськогосподарського призначення. Ось у нас в Гожулах створили кладовище на місці, де був хімсклад.  Напевно ж, земля там забруднена, тому один з варіантів створити кладовище».

Ще однією проблемою кладовищ є забруднення навколишнього середовища. Ось так кладовища серйозно забруднюють води через  розкладання тіл. Крім того, свою роль відіграють ритуальні елементи на цвинтарях – штучні пластикові квіти та вінки, у  тому числі й ті, що викинуті на сміття, нагромадження кам’яних надгробків та металевих огорож тощо. Наталія Смоляр каже, що кладовища не можуть не впливати на природу і на людей, які живуть поряд:

«Фільтрат (речовина, що утворюється при розкладанні тіл) потрапляє у ґрунтові води. Тому якщо поруч із кладовищем є колодязь, то воду з нього не можна пити, це технічна вода. Кладовища займають чималі території, отож не варто думати, що проблема забруднення ґрунтових вод торкається невеликого кола людей. Аби уникнути цих наслідків, потрібно розробляти концепцію, ухвалювати рішення і  будувати крематорій, коли є така технічна можливість».

Кремація дозволяє уникнути розкладання тіла людини під землею. У середньому мінералізація останків людини триває 50 років, а кремація дозволяє зробити це за 2 години. Тим самим можна запобігти забрудненню ґрунтових вод, поширенню інфекційних захворювань та інших наслідків кладовищ.

Величезна кількість пам’ятників, надгробних плит і заліза є механічним забрудненням. Приміром, у спекотні дні каміння нагрівається до надвисоких температур і впливає на живі організми у землі та не тільки.

Ще на територіях кладовищ чимало пластикових відходів. Їх прибирають з могил в окремі купи, а потім працівники кладовища спалюють сміття. Часто це робиться просто на місцях поховань. Нагадаємо, що навесні 2019 року журналісти ЗМІСТу побували на закритому єврейському кладовищі. Там ми побачили великі згарища поблизу могил або на похованнях. Траву та бур’ян викошують де-не-де понад доріжкою, а проходи між могилами та на решті територій уже схожі на чагарники.

Колумбарії ж займають значно менше території. Розміри захоронення в колумбарії не дають можливості загромаджувати місце поховання масивними огорожами та плитами. Та й місця для поховальних вінків на таких похованнях значно менше.

Колумбарій біля київського крематорію на Байковому кладовищі. Попереду - місця, підготовлені для урн, позаду - захоронення в колумбарії. Джерело - nv.ua

 

Не говоріть виборцям про смерть

Полтавська влада не піднімає тему крематоріїв в принципі. Єдина згадка про крематорії за останній час належить голові Полтавської ОДА Олегові Синєгубову. 31 березня цього року, коли в розпалі перебували і карантин, і посівна кампанія, Синєгубов сказав, що полтавцям варто думати не про городи, а про відсутність крематорію:

«Дуже добре, коли полтавці ставлять питання про те, що їм висадити на городі. Але я знаю ще одне питання – в нас немає крематорію. Для мене це питання. Для полтавців це поки не питання, бо ми готуємося до найгіршого сценарію. […] У Чернівецькій області населені пункти закривають, а ми роздумуємо над тим, що нам посадити на городі».

Це висловлювання голови ПОДА показує, що сьогодні розмови про крематорій є такою собі «страшилкою» і не сприймаються серйозно. Насправді ж єдине, що сьогодні ЗМІСТу відомо точно – найближчим часом влада не планує будувати крематорій на Полтавщині. Іншими словами, питання не на часі і найближчим часом ситуація не зміниться.

Непопулярність теми будівництва крематорію в керівництва області має цілком логічне пояснення. Тема кремування не знаходить відгуку в електорату. По-перше, левова частка українського електорату сьогодні – люди віком від 50 років. Саме вони становлять майже половину населення України за крайніми даними Державної служби статистики України. А під час передвиборчих кампаній говорити з електоратом про такі тривожні речі, як смерть і поховання, не заведено.

По-друге, несприйняття кремації ґрунтується на тому, що в нашій культурі інгумація (традиційне поховання в землі) – це найпочесніше, що можна вчинити з тілом померлого. Ігор Атрєпьєв каже, що з віком людям стає складніше сприймати кремацію, адже в свідомості багатьох людей існує тільки поховання:

«Треба визнати, що всі ми виховувалися в певній традиції. Слід звикати до того, що реакція на кремацію може бути різною. І, повірте, вона не завжди схвальна, бо чим старшою стає людина, тим важче їй звикнути до того, що після смерті тебе можуть не поховати в землі, а спалити».

Важливу роль у ставленні до кремації відіграють релігійні переконання людини.  Якщо для атеїста кремація може бути неприйнятною через психологічний бар’єр, то для віруючої людини спосіб поховання є невід’ємним елементом традиції, до якої вона належить. Приміром, Православна Церква України не вважає кремацію нехристиянським учинком. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір покликається на Біблію, де написано, що людина взята з землі та має в землю повертатися. Тому в православній вірі заведено ховати померлих у землю. Та попри це в ПЦУ немає упереджень щодо поховання кремованих останків:

«Спалення – це був такий язичницький метод, бо до прийняття християнства наші предки спалювали померлих. Але, враховуючи сьогоднішні обставини, то категоричного несприйняття кремації немає. Ми виходимо з того, що сьогодні не так багато місця під поховання. Якщо людину кремують, її так само відспівує церква і не ставить кремацію під заборону. Коли ми ховаємо людину, у цьому є певна естетика: ми бачимо її, а отже, можемо зрозуміти, як вона прожила своє життя. У такий спосіб ми її вшановуємо. Мені доводилося відспівувати людину після кремації. Звісно, я розумів, що в урні – прах людини».

У протестантизмі до кремації ставляться позитивно. Пастор Ігор Убий-Вовк розповів, що такий спосіб поховання у сучасних реаліях просто необхідний, а з початком пандемії коронавірусу він став ще актуальнішим:

«У нашій Церкві немає заборони на кремацію, бо це не заборонено Біблією. Кремацію треба робити та впроваджувати у нас в області, адже це необхідність сьогодення: кладовища займають величезні площі. Я повністю підтримую цей метод поховання, хоча ще не доводилося відспівувати кремовану людину».

А ось в юдаїзмі кремація під суворою забороною. Директорка полтавського єврейського фонду «Хесед Нефеш» Світлана Москвітіна розповіла, що такий метод поховання не в єврейських традиціях. тому про нього навіть не говорять:

«У нашій вірі спалювати тіло людини заборонено. Це не вважається способом поховання. Єдиний варіант – це поховання людини у землю. Після цього ми зберігаємо пам’ять про померлого, доглядаємо могили».

Отже, кремація досі неоднозначно сприймається різними конфесійними групами, але кожна людина може самостійно обрати, як вона бажає бути похованою.

 

Підсумок

Усвідомлення проблеми – перший крок до її вирішення. Це стосується і крематорію. І якщо сьогодні на Полтавщині немає жодного крематорію, це не означає, що він не потрібен.

Говорити про смерть – неприємно, а продумувати власний похорон ще болючіше. Про це добре знають політики, тому в їхніх передвиборчих обіцянках тема крематорію на Полтавщині не звучатиме. Тож нам і надалі залишатиметься ховати близьких на величезному цвинтарі, який скоро стане «перенаселеним». Потім можемо повторити досвід Києва, де вільні місця залишилися на кладовищах за 40–50 кілометрів від міста. 

Однак річ навіть не в зручності і розташуванні близько до Полтави. Кладовища погіршують екологію. Після нас залишається планета, якій небайдуже. Чи варто так ставитися до дому, в якому живемо?

Обкладинка та інфографіка Романа Желізняка

 

Опублікована: 14 травня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація