«Золотий Хрест» отримав Роман Тарасенко з Полтавщини: історія оборонця Авдіївки
Роман Тарасенко захищав український кордон та протидіяв російським ДРГ. Воїн разом із побратимами тримав позиції в Авдіївці. Наразі військовий перебуває на службі в ТЦК та СП на Полтавщині.
У жовтні 2024 року за виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку захисника нагородили нагрудним знаком «Золотий Хрест». Історію воїна розповіли у Полтавському обласному ТЦК та СП 24 лютого.
«Мені ця нагорода не треба, я її не просив, і не за нею пішов у військо. Мені, якби хлопці ті, що приходили мене витаскувати, воскресли та були живі зі своїми сім'ями. Та вже ніхто не в силах їх повернути.
Однак те, що ми усі можемо зробити – так це боротися і перемогти окупантів. Щоб рідні полеглих побратимів бачили, що ті віддали життя не марно. Але перемогу в нинішній війні можна здобути лише усім разом, взявши зброю до рук і спільними зусиллями вигнавши ворога з нашої землі», – говорить воїн з Полтавщини.
Мотивація та бойовий шлях Романа Тарасенка
Перший військовий досвід оборонець здобув у 2016-2017 роках. Тоді замість строкової служби обрав службу за контрактом у 58 окремій мотопіхотній бригаді на посаді номера обслуги. Після звільнення захисник працював у приватному бізнесі.
З початком повномасштабного вторгнення Роман Тарасенко вдруге став на захист України:
«Вийшов на роботу, дізнався, що війна почалася. Ну, що ж, треба йти захищати Батьківщину. Сам пішов у ТЦК, оформив документи. Мене приписали в роту охорони, так я і продовжив свою службу, – розповів події 31-річний військовий.
Перші місяці солдат служив у Лубнах: виконував завдання на блокпостах, охороняв об'єкти, ходив у наряди. Коли у місті з військовослужбовців ТЦК та СП сформували зведену стрілецьку роту, в її складі на посаді кулеметника воїн почав охороняти кордон на Чернігівщині.
Разом із побратимами Роман Тарасенко фіксував рух ворожих БпЛА, ракетні обстріли, а також протидіяв диверсійно-розвідувальним групам росіян:
«Ворожі ДРГ намагалися переходити кордон. Коли надходило повідомлення, що групу противника фіксують в нашому секторі, ми перешкоджали цим спробам. 21 січня 2024 року надійшов наказ висуватися в Авдіївку. Додому змогли заїхати на пару годин. Жінці не сказав куди їду. Повідомив, що їдемо на Харківщину трохи "погуляти". Звісно, вона потім дуже ображалася. Але зрозуміла».
На Донеччині підрозділ долучили до 110-ї окремої механізованої бригади. Воїн згадує, що тоді ходили в ротації на бойові виходи на декілька днів.
Позиції, які захисники утримували, розташовувалися серед посадки, на краю лінії оборони, який називають «нулем». Окопи розташовувалися поміж розбитими стовбурами дерев.
У ніч на 3 лютого оборонці зайшли на позиції удосвіта, о пів на п'яту ранку. За декілька годин до окопів наблизилася російська ДРГ. Ворог ховався поміж дерев та в западинах, готувався до штурму. Росіяни активно обстрілювали позиції воїнів, щоб знищити супротив.
Тактичні умови стрімко змінювалася, тож в якийсь момент Роман Тарасенко залишився сам із групою російських солдатів:
«Добре, що у мене була рація. Я доповів про ситуацію, попросив допомогу. Коли почув, що наші йдуть, вступив у бій. Бив окупантів зі свого РПК. Залишалося 40 патронів, коли підоспіли хлопці – мої побратими та тероборонівці з нашої 116-ї. Я, якщо чесно, вже попрощався з життям. Розумів, що мене хотіли взяти в полон, але я б не дався. Разом з пацанами вибили росіян та відбили свою позицію», – розповів захисник.
За декілька годин група отримала наказ виходити повним складом на евакуації. Спочатку вивели поранених, потім довелося повертатися за загиблими. Уранці 4 лютого Романа Тарасенка разом з побратимами евакуювали.
Окрім важкої контузії, воїн зазнав травми плечового суглоба, яку лікує досі. Оборонцю встановили титанові шурупи для зрощення кістки. Військовий перебуває на службі в Лубенському районному ТЦК та СП.
Роман Тарасенко говорить, що після пережитого, коли бачить відсутність підтримки ЗСУ серед цивільних, відчуває втому та розчарування. Однак чоловік продовжує виконувати свій обов'язок задля майбутнього держави.