Три роки на фронті без відпусток: історія ветерана війни з Полтавщини
Джерело – varta1.com.ua
У 2022 році Олександр «Бугор» добровільно пішов захищати Україну. Тоді російська армія вже була під Києвом і воїн зрозумів, що треба йти її зупиняти.
Олександр воював три роки без відпустки, а згодом перевівся до ТЦК. Нині Молодший сержант «Бугор» обіймає посаду командира відділення взводу охорони Кременчуцького районного ТЦК та СП. Історію захисника розповіли 18 серпня у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Військовий про службу під час АТО та початок повномасштабної війни
За фахом Олександр слюсар-збиральник, працював на заводі, де і здобув цю спеціальність після школи. Встиг сходити в армію – строкову служив іще в радянській, тоді ж отримав сержантське звання. Ще 2014 року, коли Росія почала війну проти України, Олександр був у військкоматі та проходив ВЛК.
За станом здоров'я його визнали обмежено придатним – йому сказали, що з таким тиском у військо не беруть. Та розуміючи важливість захисту своєї землі, 2017 року «Бугор» вступив до місцевої територіальної оборони у рідному Світловодську. Проходив підготовку – тактичну, теоретичну та стрілецьку.
«Я так розумію, що вже передбачалося, що це може статися, не знали тільки коли. Сказали, що як ми обмежено придатні, оскільки не підемо на війну, будемо займатися всіма справами вдома. А в перші дні, як почалося, багато біженців було. Ми на блокпостах стояли, допомагали, скеровували людей. Тоді ж ніхто не міг зрозуміти, що відбувається і що далі буде», – розповів молодший сержант.
У березні 2022 року Олександр пішов до збірного пункту, який тоді розгорнув у центрі міста ТЦК та СП, та подав документи на мобілізацію. За пару тижнів прийшла бойова повістка. У потрібний час виїхав разом з іншими мобілізованими до навчального центру на Львівщині, де на той час формувалася 65 окрема механізована бригада. Воїна зарахували до штату на посаду водія мінометного розрахунку.
Три роки війни без відпустки: бойовий шлях «Бугра»
Вже 3 липня військові заступили на бойове чергування біля Гуляйпільського у Запорізькій області. Спочатку вони були кілометрів до 10 від безпосереднього «нуля». Рили собі бліндажі та облаштовувалися. Тоді по них літали тільки «гради», не було КАБів та FPV.
За словами «Бугра», на бойове чергування вони заступали на позиції метрів за 300 від лінії піхоти. Допомагали їм: якщо росіяни лізли – відкривали вогонь з мінометів. Якщо ворогу вдавалося прорватися, тоді вже піхота їх зустрічала.
Мінометний розрахунок Олександра перебував на бойових виходах по 4 дні з короткою перервою на відпочинок та побутові справи. Сам же молодший сержант без вихідних їздив на позиції: його задача полягала у вчасному підвезенні БК. Переважно «рейси» виконував уночі, але якщо на напрямку було «гаряче», то час доби не мав значення. Головне – підвезти достатню кількість боєприпасів, навіть попри інтенсивні обстріли.
Після Гуляйпільського напрямку перед новим роком його батальйон перемістили в район Оріхова. Влітку 65 ОМБр брала активну участь у контрнаступі та бої за Роботине.
«Якщо на Гуляйпільському напрямку ми були ще недосвідчені, то за Роботине нас вже відправили як досвідчених, "обстріляних". Сектор, який довірили нашій бригаді, ми тримали успішно. І в цьому була велика заслуга нашої арти», – каже військовий.
Олександр розповідає, що за час перебування бригади в зоні виконання бойового завдання жодного разу не ходив у відпустку, ротацій у тил теж не було. Життя в такому режимі потребує надзусиль. Стан здоров'я Олександра різко погіршився.
Коли у 2022 році він прийшов, у нього була обмежена придатність і вік 50 років. Майже весь час на бойових був підвищений тиск. Згодом тиск став таким, що це дуже стало заважати Олександру працювати. А потім був передінфарктний стан, і воїн вже не міг їздити ночами.
«Зміг добитися ВЛК, на початку січня 2025 року пройшов лікування та отримав відпустку, під час якої зміг поїхати та взяти відношення на переведення. Мав або варіант повернутися на ППД бригади й бути поза штатом, або перевестися в ТЦК. Я знайшов місце, найближче до дому, та перевівся в Кременчуцький районний ТЦК та СП», – розповідає молодший сержант.
Про роботу та обов’язки у Кременчуцькому ТЦК
Спочатку був на посаді стрільця, зараз – командир відділення в роті охорони. Олександр каже, що навіть у тилу важливо залишатися частиною оборонного фронту – передавати досвід, пояснювати цивільним, чому служба потрібна й чому вона стосується кожного. Для нього військова справа завжди була питанням обов’язку: якщо настав час – треба ставати до строю.
Він переконаний, що люди йдуть захищати державу тоді, коли розуміють сенс своєї участі й відчувають, що їхні зусилля мають значення. Саме тому Олександр вважає, що завдання військових у ТЦК – не лише адміністративні процедури, а й просвітницька робота: пояснювати, мотивувати, допомагати громадянам усвідомити власну відповідальність.
«Всі, хто хоче, вже пішов. Залишаються тільки ті, хто має піти. Їм дали час, аби могли зібратися з думками й силами, пройти навчання і свідомо долучитися до захисту держави. Та багато хто цей шанс змарнував – хтось чекає, що його омине, намагається відсидітися в комфорті, поки триває війна. Та так не буде. Війна не закінчиться доти, доки до оборони від агресивної росії не долучиться кожен без винятку громадянин», – каже «Бугор».
На його думку, люди бояться невідомості, не розуміють, що саме їх чекає у війську. Якщо людині пояснити, дати знання й підтримку – вона йде свідомо, без страху. Якщо хочеш жити добре – мусиш докласти власні сили до оборони. Бо ніхто інший цього не зробить.