Від монтажу вікон до гончарства: як майстер із Полтавщини створює кераміку та печі
Фото Софії Соляр
Ярослав Гончар раніше займався монтажем вікон, але згодом залишив цю роботу й присвятив себе гончарству та будівництву печей. Разом із дружиною та дітьми він облаштував майстерню в будинку своїх дідуся й бабусі в Яреськах.
Ярослав Гончар родом із Яреськів на Полтавщині. Певний час він жив і працював у Полтаві, де займався монтажем вікон. Однак чоловік відчував потребу в творчості й у вільний час працював із деревом, металом та лозою. Йго історію розповіли в Ukrainer 11 серпня.
Згодом Ярослав зацікавився гончарством. На фестивалях і ярмарках він знайомився з керамістами, переймав їхній досвід, а перші знання здобував із книжок та відео. Пізніше почав спілкуватися з іншими майстрами й удосконалювати техніку.
Спочатку чоловік створював кераміку для себе, друзів і сусідів. Згодом його почали запрошувати на ярмарки, а вироби стали користуватися попитом.
«Гончарство – це прекрасно, мені це дуже подобається, жити без цього не можу. Я для себе зрозумів, що кожному потрібно знайти своє місце в цьому житті, де він робить те, для чого призначений», – розповідає Ярослав.
Повернення до Яреськів
Ярослав Гончар разом із дружиною Світланою повернувся жити в рідні Яреськи. Родина оселилася в будинку, який його дідусь і бабуся збудували у 1947 році. Тут чоловік облаштував майстерні та виготовив власні інструменти й печі. Більшість із них використовує для випалу кераміки, але є й печі для приготування їжі.
Гончарство поступово стало сімейною справою. Коли Ярослав Гончар працює за гончарним колом, дружина декорує вироби, а діти також можуть ліпити з глини.
Світлана спочатку не хотіла займатися гончарством, однак згодом опанувала техніку й почала розписувати вироби опішнянською мальовкою. Старший син Святослав більше цікавиться роботою з деревом, а молодші діти іноді створюють власні глиняні вироби.
«Я не знаю, чи будуть мої діти гончарувати. Звичайно, я хотів би, щоб їм це передалося, але це залежить, чи вони захочуть. Кожен обирає свій шлях», – каже Ярослав.
Перше знайомство Ярослава з глиною почалося не з гончарного круга, а з будівництва печей. Він копав місцеву глину, готував розчини й поступово почав створювати власні горни для випалу.
Першу піч чоловік збудував узимку. Через морози її склепіння спочатку завалилося, але майстер не відмовився від задуму й добудував горно з доступних матеріалів. Цією піччю він користувався ще сім років.
Нині Ярослав виготовляє тарілки, миски, чашки, кухлі, вази та горщики. Працює з різними техніками, зокрема використовує поливу та ритування. Дружина допомагає з декоруванням.
Окреме місце у творчості родини займає опішнянська мальовка. Спочатку Ярослав і Світлана робили посуд без такого розпису, але покупці самі почали просити додавати традиційні орнаменти. За словами майстра, він не намагається повністю копіювати опішнянський стиль, а використовує його як основу для власних експериментів.
Гончарство під час війни
Повномасштабне вторгнення Ярослав Гончар зустрів у Яреськах. У перші місяці він майже не займався творчістю, вважаючи, що людям не до кераміки. У 2023 році покупці почали самі запитувати про його вироби. Ярослав говорить, що люди потребували яскравих барв і позитивних вражень на тлі постійних тривог та обстрілів.
Поступово чоловік повернувся до гончарства й почав знову вести соцмережі. Його кераміку замовляли й за кордон, зокрема, щоб показувати іноземцям українську народну творчість.
У перші місяці повномасштабної війни Ярослав Гончар також разом із друзями та сусідами випікав печиво у власних печах для переселенців, які приїжджали до Яреськів.
Нині майстер не лише створює кераміку, а й проводить майстер-класи. Каже, що хоче, аби після роботи за гончарним колом люди виходили щасливими та забирали із собою власноруч створений виріб.
Ярослав Гончар також досліджує історію гончарства у своїх рідних Яреськах. Він знаходить документальні підтвердження того, що це ремесло існувало в селі раніше, зокрема старі зображення посуду та гончарну глину.