Від вчителя у сільській школі до засновника архівної справи на Полтавщині: ким був Матвій Астряб
Фото з відкритих джерел
За своє довге життя Матвій Астряб відкрив школу для селянських дітей, працював вихователем і викладачем, а згодом присвятив життя збереженню історичних документів. Завдяки його наполегливості архіви Лубен були врятовані від знищення.
Ким був Матвій Астряб? Про історію видатного дослідника Лубенщини та фундаторів архівної справи на теренах Полтавщини розповіли 22 грудня у Полтавській обласній військовій адміністрації.
У Державному архіві Полтавської області підготували виставку «На сторожі документальної спадщини: Матвій Астряб. До 100 роковин смерті ученого». Вона з’явилася завдяки комунікації архівних працівників з правнучкою дослідника Тетяною Кіліпко (Астряб), яка нині мешкає у Києві, а також виявленню низки нових джерел у фондах державного архіву.
Ким був Матвій Астряб?
Матвій Астряб народився 1 серпня 1843 року у селянській родині на Лемківщині в селі Висове Горлицького повіту. У 1862 році закінчив 4 класи горлицького-польського училища, звідки поступив до Перемишльської німецької гімназії. Після навчання дістав закордонний паспорт і пішки відправився до Києва, де після здачі вступних іспитів його зарахували до 5 класу Київської першої гімназії.
У 1869 році із закінченням курсу навчання в гімназії Матвій Астряб вступив до Київського університету святого Володимира на історико-філологічний факультет, який закінчив в 1873 році. Пізніше працював викладачем Київської першої, Глухівської, Кутаїської, Кубанської військової гімназій.
Вже у 1893 році дослідник, який завершив службу в чині статського радника, повернувся до України. Його дружина, Єлизавета Галенківська, отримала у спадок від двоюрідної бабусі Ганни Островської 160 десятин землі в селі Високий Горб на Пирятинщині Полтавської губернії. Нині село називається Горби.
Оселившись у Горбах, Матвій Астряб зайнявся сільським господарством. А вже у 1897 році він заснував у селі початкову школу, давши місцевим дітям можливість здобувати освіту.
У 1904 році Матвій Астряб почав працювати вихователем у Полтавському пансіонаті-притулку. Попри брак вільного часу, він активно долучився до діяльності Полтавської Вченої Архівної Комісії. У своїй автобіографії дослідник згадував, що його болісно вражала втрата історичних документів, тому він став членом комісії, де зустрів свого університетського товариша Івана Павловського – знаного дослідника минулого Полтавщини.
У 1910 році Астряб залишив службу й повністю присвятив себе історичним дослідженням, зокрема, Лубенщини. У листі до історика Вадима Модзалевського 1920 року він писав, що понад два роки працював над розбором старих документів у Полтавському губернському музеї імені Катерини Скаржинської. Там зберігалися матеріали різними мовами – від німецької та французької до давньоукраїнської й латини. За цю роботу він отримав винагороду у 2000 карбованців.
Попри свій поважний вік – 77 років архівіст не припинив діяльності. Його запросили керувати місцевими архівами у Лубнах для створення центрального архіву. Там він організував комісію з чотирьох осіб, яка взялася за впорядкування документів, що зберігалися у неналежних умовах: у підвалах, на горищах та коридорах установ. Завдяки його наполегливості Лубенський повітвиконком видав наказ про охорону архівів, що дозволило врятувати більшість документів від знищення.
Матвій Астряб пішов з життя 18 січня 1925 року й був похований у Лубнах. Сьогодні його вважають засновником міського та районного архівів Лубен.
Раніше ЗМІСТ писав, що Андрій Ващенко-Захаченко був маловідомим, але помітним діячем українського театру ХІХ століття, чия творчість поєднала сцену, критику та сміливі літературні експерименти.