Як боєць «Полтава» після восьми поранень залишається в строю
Фото оприлюднили Сили територіальної оборони ЗСУ
«Полтава» воює за Україну з 2014 року та отримав вісім поранень. Нині воїн передає досвід бійцям 118 бригади ТрО.
Анатолій «Полтава» Дяченко – воїн із багаторічним бойовим досвідом, який став на захист України ще у 2014 році. Його рішення воювати було особистим: на той час рідні та близькі залишалися в окупованому Харцизьку на Донеччині. Історію воїна розповіли у Силах територіальної оборони ЗСУ.
За роки служби шлях «Полтави» проліг через Ізюм, Лиман, Кліщіївку, Куп’янськ, Суджу, Серебрянський ліс і Чорнобиль. Під час повномасштабної війни він служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, де командував десантно-штурмовим відділенням.
Після отриманих поранень і висновку ВЛК Анатолія Дяченка визнали непридатним до штурмових підрозділів. У березні 2024 року він приєднався до 156 батальйону 118 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, де нині передає бойовий досвід особовому складу.
Окремий напрям служби «Полтави» – тактична медицина. Він має досвід бойового медика та не одну евакуацію поранених. Один із найскладніших епізодів – інтенсивний бій на Покровському напрямку, коли разом із побратимом вони вивезли 13 поранених за одну поїздку. Ще один – 42 дні в оточенні на Курщині, з якого вийшли всі живими.
Суть сержантської роботи для «Полтави» – не наказувати, а навчати: бути поруч, показувати власним прикладом, знаходити сильні сторони кожного бійця. За час війни Анатолій отримав вісім поранень, але залишається мотивованим і вірним клятві десантника – «Ніхто крім нас».
Нагадаємо, що айтівець з юридичною освітою добровільно пішов служити і спершу потрапив до механізованої бригади. Через самовільне залишення частини домігся переведення до «Хартії». Позивний «Біс», за його словами, закріпився за ним ще до війни. Він народився на Полтавщині, певний час жив у Харкові та Києві. Має юридичну освіту, однак із 2018 року працював в ІТ – спеціалізувався на тестуванні програмного забезпечення, з часом доріс до рівня senior та teamlead.
Початок повномасштабного вторгнення «Біс» зустрів у Пирятині. Уже на початку березня 2022 року звернувся до військкомату, однак тоді його не мобілізували через проблеми зі здоров’ям. Після лікування у травні минулого року він добровільно пішов на службу.
У нього є дружина і діти. Дружина, за його словами, не була в захваті від цього рішення, однак прийняла його. Відношення, за яким «Біс» мобілізувався, не спрацювало, і його скерували до механізованої бригади ЗСУ. Спочатку він обіймав посаду старшого стрільця-оператора, але в піхоті пробув лише місяць.
З урахуванням цивільного досвіду його перевели до групи персоналу штабу. Він виконував завдання на Сумщині під час Курської операції, яка, зокрема, починалася саме з його бригади. Безпосередньо в окопах перебувати не довелося – командування вважало його роботу в штабі важливішою.
Згодом у спілкуванні з побратимами він дізнався про бригаду «Хартія» та напрям НРК. Спроби перевестися офіційним шляхом результату не дали – рапорти й відношення визнали недоцільними. Після цього він вирішив діяти інакше: попередив рекрутерів «Хартії», що нині служить у частині й готовий потрапити до них навіть через СЗЧ.
У червні 2025 року «Біс» пішов у СЗЧ, а процес оформлення тривав до жовтня. Попри це, вже з початку серпня він фактично перебував у підрозділі НРК. У жовтні його офіційно зарахували до лав «Хартії» та прикомандирували до цього підрозділу.
Нині він займається пілотуванням дронів, але основний акцент робить на їх налаштуванні. Каже, що ІТ-бекграунд суттєво допомагає: базові принципи роботи техніки подібні як у цивільній, так і у військовій сфері. Навіть без прямого досвіду з конкретними завданнями, розуміння процесів дозволяє швидше розібратися й увійти в роботу.