Сергій із позивним «Рибак» пройшов шлях від піхотинця на відкритих позиціях до кулеметника бронемашини. Сьогодні він каже: найважче у війні не техніка, а відповідальність за життя побратимів.
На початку повномасштабного вторгнення «Рибак» воював у піхоті, повідомили у 17- Полтавській бригаді Нацгвардії України «Рейд». Військовий відчув всі «принади» служби піхотинця – постійні обстріли, мінні поля й щосекундна небезпека. Він виносив поранених, рятував побратимів під шквальним вогнем, інколи годинами, очікуючи на евакуацію, боровся за їхні життя.
У донецькому селищі його група опинилася під масованими скидами: двоє військових дістали поранення. Дванадцять годин довелося тримати позицію під обстрілами. «Рибак» згадує: шість годин ворог намагався їх добити, але всі вижили. Сьогодні ті бійці вже стали на ноги.
Нині військовий служить кулеметником на бронемашині.
«Тут ти не лише за себе відповідаєш, ти везеш людей. Ти маєш зберегти їхні життя і машину», — зазначає Сергій.
Кулеметник «Рибак» під час служби
Джерело – 17 Полтавська Бригада Національної гвардії України «Рейд»
Усередині бронекапсули «Рибак» керує кулеметною установкою за допомогою пульта та монітора, ніби руками в коконі. Це безпечніше, ніж стріляти з люка, але водночас складніше — кожен рух має бути максимально точним, адже від цього залежить життя екіпажу.
«Найважче не техніка, найважче — відповідальність», – каже військовий.
Його завдання — контролювати периметр під час руху бронемашини та бути готовим відкрити вогонь у разі загрози від ворожої піхоти чи легкої бронетехніки.
«Рибак» каже, що разом із переходом із поля бою в броню він потрапив і в інший вимір довіри: тепер він — не лише воїн, а й захист для своїх побратимів. Усередині сталевої капсули на ньому найголовніше — відповідальність за життя своїх друзів.
ЗМІСТ також розповідав про воїна-добровольця Олександра, котрий брав участь у звільненні Київщини, але продовжив службу в Полтавському ТЦК. Автомат на клавіатуру довелося змінити у зв’язку з пораненням.
