Зі степів Полтавщини до галерей Нью-Джерсі: шлях живописця Миколи Бутовича
Фото з відкритих джерел
Від полону Першої світової до паризького «Осіннього салону» – його творчість стала мостом між Україною та світом.
Ким був Микола Бутович? Про історію видатної полтавського живописця, розповіли 1 грудня у Полтавській обласній військовій адміністрації.
Микола Бутович народився 1 грудня 1895 року на Полтавщині у селі Петрівка. Його родина походила від козацької старшини, а дитячі роки минали в атмосфері української мови, історії та традицій.
Освіту здобув у Полтавському кадетському корпусі з 1906 року по 1913 рік. Під час Першої світової війни потрапив у полон, де зустріч із харківським художником Євгеном Агафоновим визначила його майбутнє, адже мистецтво стало головним покликанням. Після втечі з полону Микола Бутович приєднався до Першої Стрілецької Козацької дивізії, а згодом емігрував на захід.
Навчався у Празькій академії мистецтв, а згодом у Берліні та Лейпцигу. З 1922 року почали виходили книги з його ілюстраціями. Митець працював у жанрі декоративної графіки, створював живопис, епіграми, театральні декорації та рекламні плакати. У 1929 році у Парижі його твори прийняли до престижного «Осіннього салону», також він створив серію офортів «Париж» та дереворити до гоголівських «Старосвітських поміщиків».
У 1940-х роках викладав у Львові, оформлював книжкові обкладинки, писав епіграми. З наближенням фронту переїхав до Австрії, а від 1947 року жив у США. Там працював як церковний маляр і текстильний дизайнер, але водночас здобув визнання як український графік. У 1953 році отримав замовлення від Української академії наук у Нью-Йорку на ілюстрації до «Енеїди» Котляревського.
Микола Бутович помер 21 грудня 1961 року в Нью-Джерсі. Похований на православному кладовищі у Бавнд-Бруку. Його творчість стала прикладом поєднання європейської графічної школи з українською національною традицією.
У мережі доступна книга про життєвий та творчий шлях Миколи Бутовича.
Раніше ЗМІСТ писав, про видатну полтавську акторку Аллу Бурлюк. Вона працювала у театрах Києва та Донеччини, отримала Почесну грамоту Верховної Ради України й залишила слід у культурній пам’яті.