Бойові завдання впритул до ворога: мотивація та шлях воїна з позивним «Полтава»
Фото: 17 Полтавська бригада Національної гвардії
Захисник Сергій отримав позивний під час боїв у Великій Новосілці на Донеччині. Воїн працював із автоматичним гранатометом, яким вразив позиції російської армії.
Історію бійця розповіли на сторінці 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії «Рейд» 26 лютого.
«Приїхав за пораненими росіянами евакуаційний транспорт, і я його також розбив. А бойові побратими з суміжних підрозділів почали питати: хто я, звідки? Кажу: з Полтави. Так і закріпилося», — говорить Сергій.
Перші бої на Донеччині
Бойовий шлях воїна почався на Донеччині. Побратими вели бої у Великій Новосілці, а згодом разом з однієї з бригад ЗСУ зайшли в сусіднє селище. Морпіхи пішли в одному напрямку, а підрозділ Сергія долучився до штурму іншого.
Після завдання морська піхота відійшла, а Національна гвардія закріплювала позиції:
«Отримали завдання – зайти в селище й утримати його. Росіяни почали накривати "Градами", мінометами, танками, FPV-дронами. До цього їх стільки не бачили, а тут вони були всюди».
Росіяни особливо добре закріпилися поблизу клубу, що знаходився за 55-60 метрів від гвардійців:
«Ми його не чіпали спершу, думали, що росіяни відійшли. А потім по рації чую: там 50 осіб сидять. Ми поле тримали, щоб їх не пропустити, а вони, виявляється, за спиною».
Чотири дні Сергій «Полтава» та його підрозділ утримували позиції під щільними обстрілами, атаками дронів і спробами ворожого штурму:
«Нас бачили ворожі БпЛА, росіяни коригували вогонь по нас, били точно. Було дуже важко», – говорить воїн.
Військовий Сергій отримав дві контузії при штурмі клубу та третю під час виходу з позицій. Його побратими трималися до останнього, доки їх не замінили. Одразу після евакуації ворог почав обстріл:
«Щойно з броньованої машини вийшли – перший приліт. Один з наших одразу втратив око. Ми його тягнули через поле, через городи. Це була ніч, попереду горів двоповерховий будинок, світло від нього – як маяк. Ми знали, що нас бачать в тепловізори, але тягли побратима».
Сергій «Полтава» під час роботи на на автоматичному гранатометі отримав наказ бити по ворожих позиціях:
«Я зарядив АГС, дав чергу. Попав у боєкомплект ворога. Воно почало детонувати, росіян зачепило. Дехто загинув одразу, дехто почав вибігати з позицій. Потім приїхав їхній евакуаційний транспорт. Ми думали – привезли підкріплення. Я ще раз відпрацював, накрив їх. У рацію кричали: "Полтава, молодець!».
Бойовий досвід воїна та мотивація боронити країну
У 17-й бригаді говорять, що Сергій на службі вже понад рік. За цей час в оборонця було кілька ротацій, проте він щоразу повертався на передову:
«Ротації були три місяці через три. Тільки звикаєш до мирного життя – знову туди. Спершу страшно, потім звикаєш, а далі стаєш частиною цього всього».
Сергій «Полтава» вважає своїм обов’язком захищати державу:
«Якщо бачиш ціль – працюєш. Ми знали, що відступати нікуди. Якщо не ми – то хто?».
У бригаді говорять, що воїн не романтизує війну та не шукає героїзму, просто знає, що треба продовжувати стояти на захисті.
Раніше ЗМІСТ писав історію медикині із полтавської 116-ї бригади ТрО. Тетяна проживала у Бахмутському районі на Донеччині, проте ворог захопив українську землю.
Наразі медична сестра не може повернутися додому:
«В мене немає взагалі нічого. Останній раз я бачила свій будинок, коли волонтери ще приходили евакуювати людей. Це був вересень 2022 року. Тоді я побачила, що від дому лишилася лише газова труба».
Жінка долучилася до бригади з госпіталю на посаду санітарного інструктора. Часом її робота полягає в тому, щоб підтримувати воїнів морально. Читайте про досвід медичної сестри у матеріалі ЗМІСТу за посиланням.