У Полтаві вшанували пам’ять полеглого Володимира В’язуна: родина передала його речі до музею (ФОТО)
Фото ЗМІСТу
Під час зустрічі згадували коротке, але насичене життя полтавця, який став добровольцем і до останнього бою залишався серед тих, хто йшов першим.
У Полтаві напередодні Дня українського добровольця прочели вечір пам’яті молодшого сержанта 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» ім. Героя України Олега Куцина – Володимира В’язуна. ЗМІСТ побував на події 12 березня та публікує фоторепортаж. Захід зібрав родину військового, побратимів, ліцеїстів, учнів школи, де навчався захисник, представників військових і громадськості.
Присутнім показали документальну стрічку про Володимира В’язуна. У ній зібрали спогади рідних, учителів, побратимів і кадри з фронту.
Особливою частиною події стала передача особистих речей Володимира В’язуна до Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського. Родина передала на довічне зберігання його військову форму, документи, контракт на службу у Збройних силах України, випускний альбом із ліцею та форму ліцеїста. Проте нагороди захисника залишаться в родині.
Як жив і ким був Володимир В’язун
Володимир В’язун народився у Полтаві 18 вересня 1994 року в мікрорайоні Яківці. Навчався у школі №24, згодом – у Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. З дитинства мав лідерські якості, а після втрати батьків виховувався бабусею.
З 2015 року проходив військову службу за контрактом. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до війська, а згодом перевівся до батальйону «Карпатська Січ», де став головним сержантом штурмового взводу.
Свою дружину Тетяну Володимир В’язун зустрів у Полтаві. Вони жили неподалік, на одній вулиці в Яківцях:
«Я його бачила, але особисто не знайомилась. Подобався мені. На зупинці часто бачилися. Потім я їхала з роботи увечері додому, а він йшов зі своїм другом. Його друга я знала, а Вову ні. Я виходжу з магазину, падаю, він біжить, і зловив мене. І після цього ми “Вконтакті” (нині заборонена в Україні соцмережа - ред.) додались один до одного, почали спілкувалися, щовечора виходили гуляти».
Пара прозустрічалася чотири роки. Попри відстань, адже Володимир їздив на навчання в Харків на рік, працював далеко – були опорою одне для одного. Але потім закохані були постійно разом. Згодом Тетяна сповістила чоловіку радісну новину – вона вагітна. Володимир мріяв про сина і згодом став татом.
Життя родини змінилося 24 лютого 2022 року. Володимир В’язун твердо вирішив, що має йти захищати країну. За спогадами дружини Тетяни, він постійно ходив у ТЦК, спочатку його не хотіли брати, але 15 березня все ж призвали.
Спочатку захисник потрапив у 27-му бригаду, де головним завданням було – охороняти об’єкти. Володимир В’язун відчував, що він не на своєму місці і його місія інша, тож постійно писав заяви, щоб його перевели в бойові частини. Постійно казав, що прийшов до війська не для того, щоб сидіти й охороняти, а щоб захищати.
Після цього його перевели в 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська Січ» імені Олега Куцина. Був головним сержантом 2-го штурмового взводу сотні «Білі демони». Мав позивний «В'язь». Там з багатьма побратимами подружився.
Останній бій Володимир В’язун прийняв 24 січня 2024 року поблизу Макіївки Луганської області. Під час штурму ворожої позиції він разом із командиром пішов уперед і загинув під час бою. Детальніше історію воїна читайте у матеріалі ЗМІСТу.