«Мої хлопці підбили понад 20 одиниць ворожої техніки – кожним пострілом по одній машині». Командир танкового батальйону з Полтавщини про оборону Харкова
Офіцер Роман Зуй з Котелевщини командує танковим батальйоном 92-ої окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Нині він перебуває на лікуванні за кордоном, адже в бою отримав поранення та мріє повернутися до побратимів.
Про це відомо з його інтерв’ю для «АрміяInform». У перші дні повномасштабного вторгнення він з підлеглими боронив Харківщину.
«Близько 5.20 того дня (24 лютого, прим. авт), одразу після ракетно-бомбових ударів, мій підрозділ отримав бойове завдання – посилити двома танковими взводами окремий мотопіхотний батальйон бригади неподалік Харкова. Ще чотири танки виїхали на рубіж населених пунктів Веселе-Кутузівка-Старий Салтів на підтримку іншому батальйону. Цю групу очолив мій перший заступник. Саме вони надалі запобігли відрізанню наших підрозділів від основних сил, разом з піхотою знешкодивши блокпост та кілька одиниць ворожої техніки поблизу Харкова».
Офіцер каже, що у перші дні обстановка змінювалася щогодини, постійно відбувалися бойові зіткнення.
Увечері 25 лютого зведений танковий підрозділ на чолі з Романом Зуєм вибув до Харкова.
«Рухаючись в район, вказаний керівництвом, ми замикали колону нашої бригади, пропустивши поперед себе підрозділи, що з боєм виходили з Куп’янська та виконували завдання як ар’єргард».
Командир знаходився в районі зосередження та керував діями підрозділу, займався вирішенням певних вогневих завдань тощо.
26 лютого в районі селища Веселе 2 танки з підрозділу Романа Зуя, за вказівкою керівництва, здійснили маневр та зайшли в лоб колони російського ОМОНу, яка польовими дорогами рухалася в напрямку Харкова.
«У результаті мої хлопці підбили понад 20 одиниць ворожої техніки – кожним пострілом по одній машині, зокрема, бронетранспортери та інший броньований і неброньований транспорт, в той час, як піхота зайшла в тил росіян та знищила залишки живої сили противника. Бій тривав приблизно 30 хвилин, і, врешті-решт, від цієї колони залишився лише металобрухт».
Яким було завдання тієї колони командир досі не розуміє. Цей російський спецназ не володів обстановкою й не був готовий до зустріччю із ЗСУ, бо не міг ані наступати, ані оборонятися.
Протягом першого місяця після 24 лютого офіцер знаходився поряд з особовим складом. Наприкінці березня підполковник Роман Зуй зазнав тяжкого поранення.
За кілька днів до цього командир бригади поставив його батальйону бойове завдання на штурм Малої Рогані. У лісі «засіли» 5 ворожих танків та декілька МТЛБ, які розстрілювали всіх, хто намагався пересуватися трасою.
Операція зі звільнення населеного пункту розпочалася вранці 25 березня. За задумом дій, частина залучених механізованих підрозділів з трьох напрямків мала була висунулася до «посадки смерті» та знищити живу силу противника прицільним вогнем зі стрілецької зброї, поки два танки з позицій здійснювали вогневу підтримку їхніх дій.
Ще дві бойові машини, прикриваючи решту піхотинців, зайшли до Малої Рогані з боку Харкова, аби «вибити» окупантів з селища. Екіпаж Романа Зуя виконував роль резерву на випадок непередбачуваних дій.
Уже за годину командир однієї з мотопіхотних рот звернувся за допомогою. Потрібно було знешкодити ворожий танк, який заважав піхоті зайти до селища. Екіпаж Романа Зуя завдав вогневого ураження техніці та живій силі противника:
«Обстановка була вкрай складною, адже ми знаходилися в населеному пункті й намагалися не нашкодити місцевому населенню. Я висунувся в люк, щоб подивитися, чи не було позаду будь-яких перешкод, цивільних людей на вулиці, яких ми могли травмувати, адже рухалася машина заднім ходом, оскільки вулиця була дуже вузенькою, щоб повернути башту. Якраз в цей момент біля нас розірвався снаряд».
Уламок розрізав обличчя Романа від вуха до підборіддя, пошкодивши кістку щелепи, око, вибивши кілька зубів, частково було ампутовано руку – кінцівка трималася лише на шкірі. Ще деякий час, перемагаючи біль, офіцер командував боєм, потім самостійно надавав собі медичну допомогу. В евакуаційному автомобілі вже втратив свідомість…
Роман Зуй пережив не одне складне операційне втручання, але попереду ще декілька:
«Я готовий пожертвувати оком і зубами, аби якомога скоріше повернутися до побратимів. У моєму випадку головне – відновити рухливість руки, адже без неї толку на передовій з мене буде мало».
Роман Зуй навчався у військовому ліцеї, а взимку 2015 закінчив факультет бойового застосування військ, спеціалізації – управління діями підрозділів танкових військ Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного.