«Не мовчи. Будь їхнім голосом»: полтавці нагадують про полонених та безвісти зниклих (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Акція на підтримку полонених у Полтаві 22 лютого
22 лютого рідні воїнів стояли поблизу прапора на вул. Небесної Сотні. Центральними вулицями їздили автівки з прапорами та закликами пам’ятати про полон.
Репортаж ЗМІСТу показує, якою була акція:
Рідні військовополонених стоять із українськими стягами та прапорами бригад, у яких служили захисники. На табличках є написи із проханням повернути воїнів додому.
Також біля прапора стоять стільці із військовою формою й табличками – закликом боротися за тих, чий голос забрала російська неволя.
Перфоманс мав на меті, зокрема, показати, що полонені та безвісти зниклі воїни не є статистикою, адже за кожним є життя, тож цивільні мають продовжувати боротьбу.
Дехто із близьких приходить на акції, не знаючи про своїх воїнів нічого, адже з ними втрачений зв’язок. Пані Людмила розшукує безвісти зниклого сина. Воїн добровольцем долучився до лав ЗСУ, служив як медик. Понад рік жінка не знає, що з її 27-річним сином, адже зв’язок із ним обірвався на Харківщині у селі Синьківка.
«Він пішов добровольцем у 24 роки. Я з області, село Козлівщина. Долучаюся до кожної акції. Ми і в Київ їздили, і в Дніпро та Харків. Шукала сина скрізь. Мені без нього дуже важко», – розповіла пані Людмила ЗМІСТу.
Поблизу дороги стояли учасники акції та закликали водіїв сигналити, аби показати свою підтримку рідних.
Щоб залучити якомога більше містян до акції, організатори влаштували автопробіг. Полтавою їздили машини із прапорами бригад та закликами стати голосом полонених та безвісти зниклих.
Нагадаємо, ЗМІСТ писав, що 8 лютого містяни з прапорами та плакатами зібралися біля пам’ятника «1100 років Полтаві», де й розпочалася акція.
Військовослужбовиця Оксана розповіла ЗМІСТу, що виходить на акції-нагадування за свого 20-річного сина, який зник безвісти в Покровському районі 9 місяців тому:
«Я не часто ходжу на акції, бо сама військова, але сьогодні не могла не вийти, бо хотіла підтримати своїх дівчат. Горя не буває тільки мого. На жаль, воно прийшло до всіх. Ми не можемо не підтримувати одне одного. Інакше ми не люди».
Співорганізатори просять долучатися до акцій, які є нагадуванням про тих, хто знаходиться у російській неволі. Полтавка Анастасія немає рідних в полоні чи безвісти зниклих, але намагається приходити на кожну акцію