Полтавщина прощалася з Романом Вакуленком, який понад рік тому загинув разом з побратимом (ФОТО)

Прощання з воїном відбулося на площі Скорботи біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Провести Романа Вакуленка в останню путь прийшли рідні, побратими, друзі, колеги, нацгвардійці та жителі громади. Поховали захисника на Алеї Слави у Хоролі. Про це 5 листопада повідомили у громаді.

13 березня 2024 року біля Роботиного в одному окопі загинули двоє друзів. Їх накрилася ворожа атака. Тяжко поранені намагалися дістатися побратимів, аби врятувати один одного. Роман Вакуленко загинув першим, а його побратим Володимир Ковшов вибрався з-під обстрілу, але помер від поранень. 12 травня 2024 року його поховали. Тепер вдалося повернути тіло і другого загиблого.

Роман Вакуленко народився та певний час проживав із родиною у Штомпелівці. Згодом сім’я переїхала на Сумщину, де хлопець провів юнацькі роки. Там він здобував неповну середню освіту, закінчивши дев’ять класів у місцевій школі. Після школи юнак вступив до училища №32 у Лохвицькому районі. Там він опанував фах маляра, штукатура та лицювальника-плиточника. 

Після закінчення навчання розпочав трудову діяльність за спеціальністю, працював на будівельних і ремонтних об’єктах у різних куточках України. Після початку повномасштабної війни Роман Вакуленко з перших днів активно долучився до волонтерського руху: допомагав у плетінні маскувальних сіток, підвозив дрова та пісок на блокпости, підтримував військових та місцеву тероборону. 

22 березня 2022 року став на військовий облік, а вже 28 березня його призвали до лав Національної гвардії України. Військову службу проходив у званні рядового солдата на посаді стрільця (помічника кулеметника) відділення взводу роти батальйону оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) Нацгвардії. Базову військову та медично-тактичну підготовку отримав у навчальному центрі в Полтаві.

У січні 2023 року Роман Вакуленко боронив Україну на фронтових рубежах Донеччини, поблизу населеного пункту Велика Новосілка Волноваського району. З червня того ж року проходив службу в Кременчуці, охороняючи об’єкти критичної інфраструктури. А 6 березня 2024 року його направили на Запорізький напрямок, який став останнім пунктом на його шляху.

13 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, Роман Вакуленко отримав тяжку вибухову травму та опікову хворобу внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Разом із ним у тому ж окопі перебував його побратим і друг – Володимир Ковшов.

Друзів пов’язувало не лише військове братерство – вони товаришували ще з мирного життя, разом стали на захист Батьківщини й пліч-о-пліч несли військову службу. Того дня обох накрила ворожа атака. Тяжко поранені, вони, попри біль, намагалися дістатися до позицій своїх побратимів, аби врятувати один одного. 

Роман Вакуленко загинув першим, а Володимир Ковшов вибрався з-під обстрілу, але його поранення виявилися несумісними з життям. Після тривалої боротьби у вітчизняних та закордонних госпіталях в Польській Республіці він відійшов у вічність, а 12 травня 2024 року на рідній землі.

Дорога повернення Романа Вакуленка додому виявилася значно довшою. Лише через рік і сім місяців після загибелі, завдяки результатам ДНК-експертизи, вдалося встановити його особу.

Вічна пам’ять захисникові!