6vioctigaixk5cps

ЗМІСТ поспілкувався з людьми, які провели останні два тижні у медцентрі «Нові Санжари».

У четвер, 5 березня, закінчилася обсервація евакуйованих із Китаю в Нових Санжарах. О 12:00 їх випустили з корпусу медичного закладу, де на них чекали рідні, близькі та друзі. Іноземців та українців було 105. 

Одна з них — Вікторія Рудько з Кривого Рогу.

Вікторія Рудько

Дівчина в Україні займалася танцями, менеджери запропонували підписати контракт, тому вона й поїхала до Китаю. Їздила двічі, вперше — лише на два місяці. Вдруге мала пробути там рік, проте вдалося лише дев’ять місяців — почався карантин, у якому вона була місяць. Українців там ізолювали на першому поверсі гуртожитку, поверхом вище були китайці. Вікторія сказала, що сидіти вдома було складно, хоча спершу перспектива мінівідпустки їй сподобалася. 

Коли дізналася, що їде на батьківщину, то зраділа. Адже сумувала за рідними, близькими та за домашньою їжею. 

«Коли отримували інформацію щодо настроїв людей у Нових Санжарах, ми спершу не сприймали це всерйоз. Коли ж почали заїжджати, то побачили підпалені шини, люди кричали, почали розуміти, що відбувається. Ми сиділи біля дверей вхідних, куди кидали каміння. Двері були повністю розбиті. Ще трохи камінь полетів би в нас. Після цього у мене все відключилося. Я пам’ятаю, що сіла на підлогу і плакала. Коли сказали, щоб ми виходили та йшли в санаторій, я відмовилася, адже боялася людей». 

Стресувала й через коронавірус: 

«Коли в аеропорту сказали, що нашого хлопця залишають, тому що у нього підвищена температура, був шок. Ми почали боятися за себе, а потім ще й 20 годин летіли літаком. У мене, наприклад, коли я фарбуюсь, часто очі печуть та температура трішки підвищується. Коли у літаку перевіряли, у мене було 37. Я почала кіпішувати, проте медсестра сказала, що це нормально». 

А от умовами в медзакладі задоволена. Дівчина не розуміє, чому говорили про незадовільний стан приміщення. 

Не менш шокованою тоді була й Альона Ярмак. Поки чекала на відправлення автівки, що відвезе її додому, розповіла: 

«Ми взагалі не знали, куди нас везуть. Не знали, що до Харкова полетимо. Коли приїхали до Нових Санжар, були шоковані тим, як нас зустріли. А я ж писала дописи про те, що хочу повернутися в Україну. Я не буду говорити щодо усієї України, але в Нових Санжарах на нас не чекали». 

У Китаї дівчина працювала у парку розваг. Переживати евакуацію там, сказала, було простіше, ніж в Україні. 

За Іриною Чуйко приїхала автівка від міської ради Мелітополя. Дівчина навчається у провінції Ухань на маркетолога, та нині вимушена була приїхати в Україну. Проте після закінчення карантину планує туди повернутися, щоб отримати диплом. 

Про події 20 лютого розповідає: 

«Було страшно трохи, вперше за весь час карантину в Ухані та перельоту. Вперше стало страшно, коли почали стукати в автобуси, кидати каміння. Ми побачили цих озлоблених людей це було дійсно страшно. Але це ж не всі жителі Санжар такі. Ми чудово розуміємо, що у нашій країні набагато більше хороших людей, ніж поганих. Ми дуже вдячні, що нас прийняли тут».  

Ірина Чуйко

Батьки, коли побачили у новинах те, як зустрічають їхню доньку у Нових Санжарах, почали плакати, бо більше нічим зарадити не могли. Відносно заспокоїлися лише після заселення. Умовами в «Нових Санжарах» Ірина також задоволена. 

«Найбільше я вдячна за людяне ставлення до нас. На початку не все було продумано, але це зрозуміло. До нас лікарі та персонал дуже людяно ставилися, не було жодних принижень, не було дискримінації по типу «ви хворі», «ви заражені». Ми за це дуже вдячні, адже нам було важливо саме психологічно відчувати себе комфортно, коли до тебе ставляться як до нормальної людини». 

Обсервовані, сказала, протягом двох тижнів активно спілкувалися між собою, підтримували один одного. 

Поїхав додому, до Маріуполя, і Олександр Куценко. Він працював у Китаї, святкувати Новий рік до нього приїхала дружина з сином. Тож разом опинилися в карантині. Сказав: син у медцентрі не нудьгував, адже вони разом займалися спортом, грали у шахи та виконували домашні завдання. 

Олександр Куценко з дружиною Ольгою

Ігор Золотухін працював у державних парках Китаю каскадером. Вважає, що у протестувальників було замало інформації, тому вони, ймовірно, були переконані, що до них везуть хворих людей: 

«Шикарно нас зустріли, нас супроводжувала поліція, люди були дуже раді. Нам не дуже було зрозуміло, що відбувається поза автобусом. Бо біля нас було дуже багато поліції. Ну, так, кидалися. Була у людей паніка час від часу. Дуже сподобалося, як поліція відреагувала на цю ситуацію. Правоохоронці зробили нам дорогу для проїзду, тому ми нормально доїхали, лише транспорт постраждав та деякі люди злякалися. А безпосередньо в медичному центрі нас одразу нагодували, ми розташувалися у теплих затишних кімнатах».  

Ігор Золотухін

Нині, сказав, він не має жодного негативу до протестувальників. Просто сподівається, що за час обсервації та негативним результатам перевірок, вони змінили своє ставлення. 

Журналіст ТРК «Україна» Олександр Махов, що добровільно перебував разом із обсервованими протягом двох тижнів, вважає, що причина протестів – не у недокомунікації: 

«Просто частина людей піддалася паніці, провокаціям. Тому негативно сприйняли цю ситуацію. Я жив поруч із кімнатою міністерки Зоряни Скалецької, і я бачив, як вона працює, як інформаційно наповнює простір. Скалецька стала заспокоєнням для людей: якщо тут проживає міністерка, значить, усе буде добре». 

Олександр Махов

Сказав: у медцентрі мали все необхідне, усі побутові вимоги евакуйованих дуже швидко задовольняли. А от протестами тоді були шоковані: 

«Особливо страшно було, адже з нами були діти. Бо коли закидали камінням, дітей на підлогу поклали в автобусі, щоб вони не постраждали. Тоді як екіпаж, з яким я їхав, був також шокований такою зустріччю. Іноземним громадянам було непросто пояснити, чому нас так зустрічають. Бо ми не могли це пояснити навіть собі». 

Сьогодні, 5 березня, евакуйовані роз’їхалися по домівках. Централізовано їх не відвозили: когось забрали автівки від міськради, когось — рідні, когось — знайомі та друзі. 

Loading...