Тривають останні дні голосування за нові назви вулиць Полтавської громади, які увійшли до другої черги на перейменування.
Перехрестя вул. Серьогіна та вул. Комарова (Фото – poltava.to)
Опитування триватиме до 9:00 29 березня. Голосувати проходить серед всіх жителів Полтавської громади, які тут зареєстровані, працюють чи навчаються, та яким вже виповнилося 14 років. Якщо ці вимоги виконані й ви зареєстровані на платформі EDEM (як це зробити пояснюємо тут), то ви можете зробити вибір за нові назви для всіх вулиць та провулків громади.
До списку вулиць та провулків, які перейменовуватимуть у другу чергу, багато ввійшло тих, які знаходяться у Шевченківському районі Полтави. Декілька з них:
Вулиця Марата
| Пропозиція | Обгрунтування |
|---|---|
| вул. Галини В’юн | Галина В’юн (1912-1972) – українська громадська і політична діячка, членкиня ОУН, письменниця, боролася за незалежність України у ХХ ст. Під час німецької окупації України Галина В’юн стала співорганізатором, потім – Головою Полтавського відділення Українського Червоного Хреста: організовувала і надавала допомогу харчами, одягом, ліками полоненим червоноармійцям в німецьких таборах Полтави. Створила в Полтаві госпіталь для полонених червоноармійців. Сприяла звільненню їх з полону. На еміграції з 1945 року працювала в українських громадських організаціях – УЧХ, очолювала ДОБРУС (Демократичне об’єднання бувших репресованих українців совєтами), члени якого збирали інформацію, свідчення очевидців і документи про масові вбивства і депортації українців комуністичною владою СРСР, оприлюднювали їх в різних українських виданнях у світі. ДОБРУС видавав місячник «Голос недостріляних».Також Галина В’юн організувала в Чикаго 77-й відділ Союзу українок ім. Алли Горської. |
| вул. Кобищанська | Таку назву пропонують через розташування її на Кобищанах – у колишньому передмісті Полтави, зараз – у її історичному районі. |
Голосування за назву цієї вулиці проходить за посиланням.
Провулок Марата
| Пропозиція | Обгрунтування |
|---|---|
| пров. Чорний Яр | Цей варіант стосується повернення історичної назви цього провулку. Вона походить від назви яру, на дні якого протікає струмочок «Чорненька». |
| пров. Івана Левенця | Іван Левенець був полтавським полковником Війська Запорозького. Він був учасником наради у Батурині 1708 року, тож був посвячений у плани Івана Мазепи підняти антимосковське повстання й укласти угоду зі шведським королем. Іван Левенець проігнорував накази московського царя Пєтра I та не поїхав до Глухова на «вибори» підконтрольного Москві нового гетьмана. Полтавець не наважився підтримати виступ Івана Мазепи, але й не виступив проти нього, за що був затриманий комендантом Полтави Келіним та інтернованим (утримувався в Харкові). Після 1710 р. позбавлений чину й жив у Полтаві. У 1724-1727 роках був одним із трьох правителів Генеральної військової канцелярії – членом Першої Малоросійської колегії. |
Проголосувати за цю вулицю можна за посиланням.
Вулиця Нікітченка
| Пропозиція | Обгрунтування |
|---|---|
| вул. Вільної Ічкерії | На честь вільнолюбного народу Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) - державного утворення, що існувало після розвалу СРСР в 1991 р. на частині території Чечено-Інгушської АРСР. ЧРІ ліквідована російською владою 2000 р. після Другої чеченської війни. Чеченці, які не змирилися з установленням на цій території маріонеткового режиму, воюють у Збройних силах України, боронячи нашу і свою свободу проти російських окупантів. |
| вул. Джохара Дудаєва | Джохар Дудаєв – чеченський військовий, державний та політичний діяч, лідер чеченського визвольного руху у 1990-х роках, перший президент Чеченської Республіки Ічкерія, її верховний головнокомандувач (1991-1996). У часи СРСР мав звання генерал-майора авіації (1989). З 1985 по 1987 рік тоді полковник Дудаєв служив у Полтаві на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії. Разом зі своєю родиною він мешкав із родиною в будинку на вул. Нікітченка, яку винесли на перейменування. |
За нову назву голосуйте тут.
Вулиця Серьогіна
| Пропозиція | Обгрунтування |
|---|---|
| вул. Леоніда Каденюка | Леонід Каденюк – льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання (2002-2006), приєднався до провладної фракції «За єдину Україну». Леонід Каденюк – народний Посол України, Герой України (1999), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), кавалер ордена «За мужність» (1998). Він також був президентом Аерокосмічного товариства України; радником Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України; радником та помічником Президента України з питань авіації та космонавтики. |
| вул. Федора Попадича | Федір Попадич – педагог, громадський діяч, фольклорист, диригент і композитор, який плідно працював у Полтаві. Він самотужки вчився грі на скрипці та відвідував відкриті у 1896 році приватні музичні класи Феофанії Базилевич. Незабаром його запросили помічником регента архієрейського хору та викладачем хорових курсів. Від 1913 року Федір Попадич був керівником хорової капели «Боян». Викладав співи та музику в 1-й полтавській чоловічій гімназії, у Полтавському інституті шляхетних дівчат та в приватних гімназіях. У часи Української революції 1917-21 років, зокрема в період гетьманату Павла Скоропадського (від квітня 1918 року), Федір Попадич був керівником Полтавського українського національного хору (згодом Полтавська хорова капела). У кінці 1920-х років він видає збірку українських пісень власної обробки й присвячує її Миколі Лисенку, а також присвячує пам'яті композитора один із найкращих своїх хорових творів «Серце музики» на слова Миколи Вороного. У квітні 1921 року Федір Попадич стає одним із організаторів Музичного товариства імені М. Леонтовича. З 1925 року – художній керівник Полтавської капели бандуристів. Одночасно Федір Михайлович викладає в музичному училищі техніку диригування, а з 1928-го по 1933-й обіймає посаду директора, особисто підтримував композитора і бандуриста Григорія Китастого, котрий у той час навчався в училищі. |
Проголосувати за назву для цієї вулиці можна за посиланням.
Провулок Суворовський
| Пропозиція | Обгрунтування |
|---|---|
| пров. Григорія Нудьги | Григорій Нудьга – український літературознавець, фольклорист, етнограф, культуролог, письменник, кандидат філологічних наук, член Наукового товариства імені Шевченка, кількох міжнародних наукових організацій із вивчення усної народної поетичної творчості, народних та літературних пісень, збирач і публікатор фольклорних творів, численних записів кобзарського співу, автор і редактор-упорядник понад 40 книжкових видань (монографій, брошур, антологій, збірників), майже 300 статей. Учений започаткував досі не перевершене вивчення української пісні в міжнародному контексті.Життя Григорія Нудьги тісно пов’язане з історичною Полтавщиною та Полтавою. Закінчив Гадяцький педагогічний технікум (1929–1931); працював старшим викладачем кафедри української літератури Полтавського педінституту (грудень 1938 – червень 1941); ініціював створення музею Панаса Мирного, разом з однодумцями збирав необхідні для цього документи, вивчав архіви письменника, уклав план експозиції, проводив тематичні екскурсії для студентів і громадськості. У 1942–1943 роках, утікши з полону, працював дроворубом, потім викладачем у школі лісництва в селі Зінці Полтавського району. Після арешту в травні 1945 року був відправлений до Полтави, де 8 серпня 1945 року його засудили за «націоналізм» – до 10 років виправних робіт у таборах місцевого ув’язнення, поразки в правах на 3 роки, конфіскації майна; після спроби перегляду справи 1947 року був відправлений на Колиму (судимість знято 1954 року, реабілітовано 1967 року). |
| пров. Федора Лизогуба | Федір Лизогуб впродовж 15 років очолював Полтавське губернське земство. Походив зі старовинного шляхетського старшинського роду Лизогубів, що мали землі в Полтавській і Чернігівській губерніях. У 1897 році Лизогуба призначають почесним мировим суддею Лохвицького повіту, а з 1901 року він був обраний головою Полтавської губернської земської управи, очолював її 15 років і чимало на Полтавщині зробив для української культури. Меценат ініціював видання творів Івана Котляревського та спорудження йому пам’ятника. Також він ініціював будівництво в українському стилі приміщення губернського земства та збір коштів на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві. Також долучився до створення в Полтаві міського музею, фінансував діяльність Школи художнього промислу у Миргороді. Федір Лизогуб ініціював спорудження в Полтаві будинку земства в стилі українського модерну. У 1917 році він долучився до роботи Генерального Секретаріату Української Центральної Ради — працював консультантом із земельних питань. А після приходу гетьмана Павла Скоропадського до керма Української держави стає одним із чільних її діячів. Третього травня 1918 року гетьман призначив Лизогуба міністром внутрішніх справ Української держави, а вже через тиждень – головою Ради Міністрів. 8 липня 1918 року Лизогуб відмовився від посади міністра та зосередився на керівництві урядом. Коли гетьман взяв курс на союз з білогвардійцями, на знак протесту залишив урядування. |
За нову назву для цієї вулиці можна проголосувати за посиланням.