Ставили «Віху» та водили «Тополю»: як на Полтавщині відзначали Зелені святки
Фото – «Вечірній Київ»
Здавна за кілька днів до та після Трійці на Полтавщині відзначали Зелені святки. Трійцю полтавці називали Клечальною або Русальною неділею, під час якої здійснювали ритуали та обряди.
На думку сучасних етнографів, Зелені святки почали відзначати задовго до прийняття християнства. ЗМІСТ розповідає про стародавні традиції Троїцького тижня, які були поширені на Полтавщині та вирізняли її з-поміж інших етнічних регіонів України.
Гуляння навколо «ігорного дуба»
На Полтавщині по-особливому святкували Клечальну суботу перед Трійцею. Наприклад, у Переяславському повіті молодіжна громада села влаштовувала гуляння навколо «ігорного дуба». Так називали довгу, вкопану в землю жердину, на кінцях якої вгорі заправляли колесо від воза. Його обплітали та прикрашали травами та квітами. «Ігорний дуб» встановлювали на майдані коло церкви або на сільському вигоні. Прикрашаючи його, співали:
Розвивайся, сухий дубе,
Бо на тебе мороз буде.
– Я морозу не боюся
Прийде весна – розов’юся.
Цей обряд записав історик Михайло Максимович, на думку якого вшанування дуба сягає давніх язичницьких часів, адже дуб у східних слов’ян вважався священним деревом.
Обряд «Віха»
По-своєму відзначають Зелені свята у Денисівці колишнього Оржицького району – обряд «Віха». Увечері в суботу, напередодні Трійці, у кутку кожного села дівчата й хлопці встановлюють та йдуть прикрашати спеціальне дерево – «Віху» (найчастіше це була вільха). Більші гілки обрубують, а менші – залишають, додаючи інші. Потім їх прив'язують до стовбура, доповнюючи різними стрічками, квітами й клаптиками тканини. Ставити «Віху» сходяться чоловіки з усього кутка, адже дерево високе й важке.
Коли уквітчане дерево готове, біля нього будують курінь, щоб було де сидіти вартовим та охороняти «Віху». На певний час всі розходяться додому і в селі настає затишшя. Надвечір до «Віхи» сходиться молодь, починаються танці й пісні. Під деревом стіл, де було що випити й з'їсти. Це дійство продовжувалося до ранку, щоб святкову «Віху» не вкрала молодь із сусіднього кутка села.
Коли вже її вкрали, то молодь, яка не вберегла, мусить викупляти дерево й ставити могорич. У цю ніч співали багато різних пісень, проте найбільше про кохання. У Денисівці з діда-прадіда передавали ці пісні:
Ой не стій, вербо, над водою,
А стань же, вербо, над водою,
А стань же, вербо, на толоці,
Де збираються дівчата й хлопці,
Вони збиралися, змовлялися,
На мед-горілочку складалися.
Ніч тягнеться довго. Щоб спати не хотілося та ніч швидше минула, біля віхи загадували загадки. Наприклад:
- За лісом за пралісом золота діжа горить (Сонце);
- Без очей, а сльози ллє (Роса);
- По соломі ходить, а не шелестить (Тінь);
- Сиві воли усе поле затягли (Туман);
- Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а вуса має (Ячмінь).
Звичай «Водити тополю»
Зранку на Трійцю святково вдягнені селяни йшли до церкви святити лікарські трави й зілля, а надвечір відбувалося одне з найурочистіших і найпоетичніших дійств на Полтавщині під назвою «Водити Тополю». У 1848 році цей звичай Лубенського повіту описав етнограф Костянтин Сементовський.
Основними дійовими особами народної вистави-дійства «Водити тополю» були дівчата, а парубки – лише спостерігачами. Після обіду дівчата збиралися в саду чи біля лісу за селом і розважалися: водили хороводи, співали й гадали на дівочу долю. Під вечір вони обирали з-поміж себе найвродливішу та найкмітливішу. Обступивши її й піднявши вгору руки гукали до неї: «Тополя, Тополя». Цього моменту чекали хлопці, які знаходилися неподалік. Вони збігалися, підхоплювали обрану дівчину на руки й деякий час носили. Дівчата ж намагалися відібрати «Тополю» і поставити її на ноги.
Після того, як вдалося її відібрати й поставити на ноги, молодь бралася за руки та утворювала коло навколо «Тополі». Це живе коло рухалося за сонцем і вся учасники співали:
Стояла тополя край чистого поля;
Стій тополенька, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся…
На «Тополю» навішували хустинки, стрічки, намисто, квіти й зілля. Також прикрашали її груди та стан, зав'язували очі й гучними піснями водили селом. При зустрічі з господарями двору «Тополя» вклонялась, а хазяї частували її та дарували подарунки.
Розигри
Русальна традиція зафіксувала надзвичайно цікавий факт проведення на другий понеділок Зелених свят розигор або дядин. Їх святкували виключно жінки й нерідко таємно від чоловіків. Натомість головним елементом розигрів було святкове частування. Такі обряди дослідники зафіксували на Лубенщині. Розигри полягали в тому, що найстарішу бабу садовили на зелену гілку, виламану з травня, і тягнули її через все село до корчми. Цей обряд виконували виключно заміжні жінки.
Проводи Костроми
Проводами Костроми завершувалися Зелені свята. Образ Костроми пов'язаний із завершенням святок, а обряди й ритуали набували форми ритуального поховання. Кострому зображувала гарна дівчина, наряджена в усе біле, а у руках вона тримала дубове гілля. Її обирали з учасників обрядового дійства, співаючи, оточували дівочим хороводом. Потім їй усі починали вклонятися і вручати подарунки. «Сплячу» Кострому вкладали на дошки та процесія йшла до водойми, де її будили, а свято завершували купанням.
Обряд проводів Костроми на Полтавщині проводили також з солом’яним опудалом. У супроводі дівочого хороводу опудало носили по селищу, а потім закопували у землю, спалювали на костриці, або ставили на поміст і пускали на хвилях Дніпра. Вважалося, що наступного року кострома воскресне й знову прийде на землю приносячи родючість і плодючість землі.
За матеріалами книг «Літні свята слов’ян», «Полтавський народний календар» та журналу «Родовід».