У засвіти відійшов полярник з Полтави: історія радиста, який допомагав глушити зв’язок росіянам
Колаж ЗМІСТу
Павло Буданов тричі зимував на станції «Академік Вернадський» під час перших українських експедицій.
Про смерть полярника повідомили на сторінці Національного антарктичного наукового центру 13 червня.
Чоловік захоплювався радійною справою з дитинства й віддав їй понад 50 років життя. Він здобув звання майстра спорту СРСР з радіоспорту, був чемпіоном України з радіозв’язку й радіолюбительського триборства.
Про зміну професії Павло Буданов розповідав у інтерв’ю для «Полтавського вісника»:
«Якось уночі ми сиділи з товаришем на радіостанції, що була тоді в педінституті, а мій попередник (на станції “Академік Вернадський”) в ефірі працював. Я й кажу: “От чоловік! Поїхав”. Товариш мені: “А ти чого? Їдь”. Виявилося, на конференцію, де він був, приходив з Антарктичного центру заступник директора й питав, може, хтось хоче поїхати на зимівлю. Я зв’язався з цим заступником. Він попросив мене під’їхати на наступний ранок у Київ. Я приїхав, дочекався, пояснив, хто я. А він мені – фразу по-англійськи. Я відповів. Він – другу, я відповів. Спитав, чи знаю азбуку Морзе. Я дістав посвідчення майстра спорту. “Добре. А з комп’ютером як?”. Кажу, що із комп’ютером добре, без комп’ютера погано».
Після медкомісії чоловік отримав дозвіл поїхати на станцію. Понад місяць учасники експедиції добиралися на станцію:
«Я повернувся додому, зустрів Новий рік, а 2 січня 1997 року був уже в Києві. Звідти нас привезли в Одесу, після завантаження корабля вирушили через Стамбул на Гібралтар, далі через усю Атлантику в Південну Америку, де поповнили запаси, і до місця. Корабель до самої станції не доходив, за острівцями став. Там усе таке маленьке. Я подивився. Страшно стало. А потім почали нас вивантажувати, підвозити до станції. Усередину зайшов: “Нормально, жити можна”. Отак і потрапив уперше на зимівлю».
Павло Буданов став адміністратором зв’язку на станції у 1997 році, коли тільки почалася антарктична історія незалежної України. Полтавець тричі зимував на станції «Академік Вернадський»: у другій (1997-1998), шостій (2001-2002) та дев'ятій (2004-2005) Українських антарктичних експедиціях.
В Антарктиці він єднав станцію з іншими країни через радіозв'язок та супутник, передавав наукові дані, забезпечував комунікацію зимівників. Як радіоаматор (позивний EM1HO) проводив любительські сеанси.
Чоловік розповідав про побут на станції:
«У цих холодильниках – дві великі камери: для овочів-фруктів і м’яса. Продукти привозять, коли приїжджає зміна. У приміщенні тепло. Носили кімнатні капці, спортивні брюки, футболки з короткими рукавами. Нормально. Єдине, що сильні вітри бувають, коли циклон наблизиться. Відчув я на собі силу вітру приблизно 44 м/с. Якраз нічним черговим був. Мав іти в дизельну. Я одягнувся, вийшов із приміщення, випустив ручку дверей – і мене ударило об двері дизельної. А там, мабуть, метрів 6-8 до неї було. До холодильників я вже не пішов, назад просто повз.».
В Україні Павло Буданов мав свою радіостанцію з позивним UX2HO. Коли почалося повномасштабне вторгнення, радист допомагав українським захисникам глушити зв’язок росіян.
12 червня цього року на 65 році життя Павло Буданов відійшов у засвіти.
Світла пам’ять полтавському полярнику!