Утік з Білорусі до України. Як до полтавської бригади долучився воїн «Жук»
Фото – 17-та Полтавська бригада НГУ «Рейд»
Максим «Жук» служить у полтавській бригаді. Нині його робота – тримати вогневі позиції в обороні та стежити за обстановкою.
Найбільше захисника виснажує не холод і не втома, а невизначеність. Коли ворог штурмує передові рубежі чи заходить із флангу, допомогти неможливо навіть вогнем, бо ландшафт не дозволяє. Історію «Жука» розповіли у 17-й Полтавській бригаді Національної гвардії України «Рейд» 30 вересня.
Найважчим епізодом Максим називає виїзди на куп’янському напрямку. Це було на Івана Купала, коли підрозділ практично не мав перепочинку. Виїзд за виїздом і не було коли видихнути.
До війни Максим працював у Білорусі в типографії. Побачивши в телеграмі кадри ракетних ударів, вирішив повернутися в Україну. Втекти вдалося не з першої спроби. Спершу його не пропустили на білоруському кордоні. З другої спроби він виїхав через Польщу з маленьким рюкзаком, де були лише білизна та шкарпетки. У Львові ночував на вокзалі, а зранку пішов до військкомату.
Добровольцем його спочатку не взяли, бо набір уже був сформований. Згодом виклик усе ж надійшов і Максим став у стрій. Найважчим на війні він вважає не холод і не виснаження, а надання першої медичної допомоги.
«Найважче не холод і не виснаження. Найважче — перша меддопомога. Її треба вміти надавати, бо евакуація може приїхати і через годину, і через добу. Надавати допомогу дуже тяжко, особливо вперше. Це важко морально, коли бачиш кров і відкриті кістки. До цього потрібно бути готовим», – каже Максим.
За його словами евакуація може тривати годину або й день, тому військові мають діяти самостійно. Найважче морально впоратися з першим випадком, коли доводиться бачити кров і відкриті кістки, але водночас треба рятувати життя побратима.
Побут військових він порівнює з життям полярників. Вони живуть у замкненому просторі експедицій місяцями чи роками і навіть найближчі друзі з часом починають дратувати один одного. Так само і на позиціях.
«Я читав про полярників, які виходять в експедицію, живуть у невеличкому просторі. Там сім чоловік, пів року або рік, і у них немає змоги змінити обстановку. І навіть найкращі друзі часто починають дратувати одне одного. Це завжди буває», – каже воїн.
Воїн каже, що у кожного свій характер і свої звички і це доводиться приймати. Максим називає це «полярним синдромом» і вважає, що без уміння пристосовуватися у таких умовах не вижити.
Нагадаємо, що капітан запасу Максим Іноземцев два роки командував артилерійським підрозділом на Луганщині. За бойові заслуги отримав орден «Богдана Хмельницького» III ступеня. Нині він продовжує службу у Полтавському ТЦК.
Офіцерське звання запасу харків'янин Максим Іноземцев отримав ще після навчання в Харківському авіаційному університеті, де здобув фах інженера-механіка авіаційних двигунів та силових установок.
