Як у Полтаві створили капелу бандуристів, що існує 100 років (РЕПОРТАЖ)

10 грудня на сцені виступили бандуристи музичних навчальних закладів Полтави, кобзар Назар Лозинський та народний артист Володимир Язиков. Концерт відбувся у полтавському фаховому коледжі мистецтв імені Миколи Лисенка. У рамках мистецького проєкту «Бандурою поєднані долі» зібралася повна зала слухачів. ЗМІСТу також вдалося побувати на лекції-концерті до 100-річчя від часу заснування Полтавської капели бандуристів.

Одним з ведучих лекції-концерту став  праонук учасника державної зразкової капели бандуристів УРСР Тихона Мєдвєдєва й артист театру імені Миколи Гоголя Максим Дашевський.

За словами Максима Дашевського, у світі українців ідентифікують саме за бандурою. Незрячі народні співці здавна об’єднувалися у братства – творчі об’єднання на зразок ремісничих цехів, де майстри навчали учнів кобзарської справи й вимагали дотримання суворих правил. Їхній спів лунав не лише на ярмарках і базарах, а й на вулицях міст і сіл, у селянських хатах та панських маєтках. Кобзарі не були жебраками – це професійні музиканти, які заробляли грою на кобзі чи бандурі та співом.

Полтавщина – один із головних центрів кобзарського мистецтва. Тут жили й творили десятки видатних народних співців і професійних бандуристів. Серед них були Василь Бублик, Юхим Бутовський, Остап Вересай, Федір Вовк, Петро Неховайзуб, Артем Курочка, Йосип Хашин, Іван Кравченко, Федір Гриценко-Холодний, Євген Адамцевич, Михайло Кравченко, Володимир Кабачок, Данило Піка та багато інших. Багатьох із них увічнив у своїх графічних портретах художник Опанас Сластьон, зберігши для нащадків образи носіїв унікальної української музичної традиції.

На початку 1920-х років музична спільнота Полтави активно обговорювала створення міської капели бандуристів. Думки розділилися: одні наполягали на колективі з аматорів-носіїв старих кобзарських традицій, а інші на професійних хористах, які володіють нотною грамотою та можуть розвивати ансамблеве звучання.

У 1923–1924 роках у місті створили невеликий гурт із 8–10 аматорів-бандуристів.

Вони виступали на Шевченківських святах, але через слабку вокальну підготовку та небажання працювати в ансамблі гурт швидко припинив діяльність. Переломним став 1925 рік, коли в Полтаві заснували повноцінну капелу бандуристів. Поштовхом стали гастролі кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка та виступи Київської капели бандуристів. Натхненні їхнім прикладом, полтавські музиканти створили власний колектив.

До першого складу увійшли 15 артистів – столяри, залізничники, учителі, люди різного походження об’єдналися в любові до української пісні. Багато хто з них із дитинства співав у церковних хорах Полтави, а деякі були провідними голосами відомого далеко за межами регіону архієрейського хору.

Один із засновників капели Андрій Кононенко згадував, що на початку роботи учасники ходили по дворах полтавців і просили позичити старі бандури. Так вдалося зібрати десять інструментів – різних за конструкцією і частково пошкоджених. Три були зовсім непридатні, а решту майстерно відремонтував столяр і учасник капели Іван Шуліка. Після ремонту та встановлення струн за кошти політосвіти бандури «ожили» і колектив зміг розпочати репетиції.

Серед засновників капели:

З вересня 1925 року розпочалася систематична шестимісячна підготовка до першого концерту. З квітня по серпень 1926 року капела дала серію концертів у Полтаві та окрузі. Колектив виступав під назвами «Полтавське товариство співців-бандуристів» та «Полтавська окружна капела співців-бандуристів при політосвіті».

Завдяки дотаціям і заробіткам капела замовила нові бандури у майстра Кирила Домненка, а на початку 1927 року нові інструменти вже отримали, а старі повернули власникам.

Концерти будувалися у двох відділеннях:

Перед виступами часто читали короткі лекції про кобзарське мистецтво – їх проводив музикознавець Володимир Щепотьєв. Публіка неодноразово вимагала виступу на біс, а коли овації не вщухали, капела завершувала традиційною піснею Миколи Леонтовича «На добраніч усім навік».

За три роки музичний колектив дав 249 концертів, з них 56 безкоштовних, які відвідали понад 123 тисячі слухачів. У 1926 році музиканти гастролювали Донеччиною, у 1927 – виступали в Одесі. Часто доводилося давати по 2–3 концерти на день.

У 1928 році Народний комісаріат освіти УСРР вирішив створити державну зразкову студію бандуристів під керівництвом Гната Хоткевича. Основу студії мали скласти найкращі – Полтавська капела.

1 жовтня 1928 року учасники почали навчання, опановуючи складний «харківський спосіб» гри. А вже 1 лютого 1930 року капела отримала офіційний статус Державної зразкової капели бандуристів Української філармонії під керівництвом Володимира Кабачка.

У 1931 році колектив здобув першу премію на Всеукраїнській музичній олімпіаді.

Голодомор став трагедією і для капели. Артистів не звільняли від концертів – їх відправляли виступати перед селянами, які помирали від голоду. Учасники згадували, що бачили вимерлі села, а самі виживали завдяки рідкісним продуктовим пайкам.

Репертуар колективу жорстко контролювали:

Трагічною була доля й багатьох діячів культури. Зокрема, видатного бандуриста, композитора і педагога Гната Хоткевича розстріляли у 1938 році.

Полтавська капела бандуристів стала одним із найсильніших колективів України 1920–1930-х років. Вона зібрала унікальних виконавців, створила професійну школу гри на бандурі, популяризувала українську музику по всій країні та витримала репресії, голод і політичний тиск.

Продовжуючи їхню традицію, з нагоди 100-річчя капели, на сцені виступили бандуристи Полтавського фахового коледжу мистецтв імені Миколи Лисенка, учні Дитячої музичної школи №1 імені Платона Майбороди, учениця дитячої музичної школи №2 імені Володимира Шаповаленка, кобзар з Луганського університету імені Тараса Шевченка Назар Лозинський, а завершив концерт народний артист України та Голова національної  спілки кобзарів України Володимир Язиков.