L2e6RWm5kxRtzqHC

Днями в Полтаві обрали варіант пам’ятнику повоєнному архітектору Льву Вайнгорту, що встановлять на вулиці Зигіна цього року. Саме він 34 роки був головним архітектором Полтави, викладав у будівельному інституті та очолював Гоголівський музей-заповідник, який допоміг відродити. ЗМІСТ вирішив нагади, чим Полтава зобов’язана Вайнгорту, і дізнатися більше про повоєнного архітектора Виокремити 10 цікавих фактів з життя […]

Днями в Полтаві обрали варіант пам’ятнику повоєнному архітектору Льву Вайнгорту, що встановлять на вулиці Зигіна цього року. Саме він 34 роки був головним архітектором Полтави, викладав у будівельному інституті та очолював Гоголівський музей-заповідник, який допоміг відродити.

ЗМІСТ вирішив нагади, чим Полтава зобов’язана Вайнгорту, і дізнатися більше про повоєнного архітектора Виокремити 10 цікавих фактів з життя людини, яка у свій час зберегла історичну Полтаву, допоможе його книга «Записки провінційного архітектора» та історик Борис Тристанов.

 

Факт 1: врятував Соборну площу від гаражів.

Восени 1938 року секретар місцевого виконкому Михайло Векленко на Соборній площі розпорядився про те, щоб на місці собору побудувати гараж для облвиконкомівських машин. Молодий архітектор був дещо переляканим, але став заперечувати чиновнику. Лев Вайнгорт запропонував знайти іншу площу і пояснив, що не можна будувати гараж в історично значимому місці. Тоді Векленко назвав його не архітектором, а архімандритом. Та все ж Вайнгорт не допустив, щоб замість собору на цій площі стояв гараж.

Факт 2: відстоював ідею полтавського трамваю.

Ідея запустити в Полтаві трамвай існувала ще з 1910-го року. Тоді підписали контракт з бельгійською фірмою, і вона навіть завезла рельси для укладання трамвайних шляхів. Але завадила війна.

Тому влітку 1939 року Вайнгорту доручили їхати до Києва, в Міністерство комунального господарства. Там він мав брати участь в засіданні технічної ради, де розглядався проект будівництва трамваю в Полтаві. Тоді молодий архітектор у смугастій футболці під час дискусії пояснив присутнім на нараді міністрам, чому Полтаві потрібен трамвай і фунікулер. Головуючий сказав, що аргументи Вайнгорта є суттєвими і про строки готовності та будівництва потрібно ще подумати. Але всі плани на трамвай і фунікулер у Полтаві знову обірвала війна.

Факт 3: не дав зруйнувати монумент Шевченкові.

У жовтні 1947 року до Полтави приїздив Микита Хрушов. Екскурсію містом першому секретарю ЦК КПРС проводив Вайнгорт, якого привезли до нього, наче ув’язненого. Вимушена екскурсія з такою високою особою знітила архітектора: спочатку він заплутався в історії будівлі земельного банку, але потім, зупинившись біля спаленого на той час краєзнавчого музею, відстоював монумент Шевченку. У Микити Хрущова виникли запитання стосовно пам’ятника, що був дуже незвичним, і за його словами, «непонятным народу», тому його реставрувати не потрібно. Лев Вайнгорт наголосив, що пам’ятник має глибоку ідею і не схожий на інші. На це Микита Хрущов відповів, що потрібно робити бронзовий пам’ятник, як у Києві.

Після цього місцеві начальники довго не реставрували пам’ятник Шевченку. І лише після того, як змінилося керівництво, у Полтаві відновили монумент навпроти краєзнавчого музею.

Факт 4: встановив та допоміг демонтувати пам’ятник Сталіну.

У 1951 році, коли готувались до виставки народних досягнень Полтавщини, на тодішній площі Дзержинського, Вайнгорту прийшов наказ терміново встановити пам’ятник Сталіну. Через те, що часу було дуже мало, вирішили робити п’єдестал з колод, обшитих дошками, і зверху обробити як бетонний виріб. Інженером проекту В. Я. Маценко були зроблені креслення, і за день до виставки була поставлена скульптура Сталіну.

Уже через рік стало ясно, що пам’ятник похилився і від авторів почали вимагати пояснень. Відповідь Вайнгорта про те, що робився пам’ятник як тимчасовий, і що, можливо, якась з 12-ти колод підгнила, не давала жодних результатів. Пізніше пам’ятник Сталіну укріпили і поставили новий п’єдестал на каналізаційних кільцях.

Після ХХ-го з’їзду партії, де викрили «культ особистості», прийняли рішення про знесення пам’ятника шляхом підриву. Вайнгорт знав, що монумент можна легко демонтувати, але боявся говорити про це, бо пам’ятник стояв на каналізаційних кільцях. У цьому легко могли знайти політичний підтекст. Тому під час особистої прогулянки порадив начальнику управління з благоустрою Губачову «тихо» демонтувати пам’ятник, що той і зробив.

Факт 5: ненароком запровадив регулярні прогулянки містом для покращення благоустрою вулиць.

Лев Вайнгорт любив прогулянки містом. Так, у 1954 році, червневим ранком, архітектор неквапливо намірявся зустріти дружину з базару. Тоді він зустрів першого секретаря обкома партії Михайла Стахурського, який запропонував прогулятися містом. Вайнгорт і Стахурський блукали Полтавою дві години. Пізніше архітектору перепало на горіхи від дружини, яку він не зустрів, і від голови міськвиконкому, за те, що «вислужився перед начальством». Тоді, на екстреній нараді, голова виконкому інформував всіх про ранкову прогулянку головного архітектора. І наказав, щоб в подальшому всі здійснювали колективні походи у місто.

Відтак 2 рази на тиждень відбувались колективні прогулянки, де обговорювали оперативні плани з благоустрою вулиць та будівель.

Факт 6: відновив Білу альтанку без радянського декору.

За наказом першого секретаря обкома партії Михайла Стахурського, архітектор почав працювати над Ротондою дружби народів на тодішній Червоній площі. Перед цим до Полтави приїхав чиновник, якому під час екскурсії містом стало цікаво, чому не відновлюють «Білу альтанку». Лев Семенович розповів, що ніяк не доходять руки до цього проекту. Наступного дня Михайло Стахурський наголосив, що потрібно терміново приступати над відновленням Ротонди дружби і народів.

Коли завершували будівництво, представник ЦК здивувався, що колон всього 8, а не 15 як республік. Лев Вайнгорт розповів, що замість колон встановлять 15 гербів над колонами. Зайнятися гербами порадили взимку і весною 1954-го року. Після відкриття Ротонда одразу стала улюбленим місцем полтавців, і архітектор зовсім не хотів «ліпити» на неї 15 гербів радянських країн-«сестер».

Пізніше і сам Михайло Стахурський сказав, що герби тут будуть не дуже доречними.

Факт 7: не боявся сперечатися з директорами заводів щодо забудови.

Після війни полтавські заводи невпинно розросталися і розвивалися. І чим багатшим ставав завод, тим частіше директори виробництв намагались нав’язувати свою волю в забудові. Наприклад, на партійній конференції 1962 року Вайнгорт виступив із заявою про те, що директор машинобудівного заводу вважає, що «какой-то Вайнгорт мешает развитию завода, не решает вопросы для коллектива, навязывает странные дорогостоящие решения». Претензії Вайнгорта стосувались того, що директор заводу самовільно зупинив оздоблення житлових будинків на Жовтневій вулиці.

Крім цього, у Павленківському парку вирубували дерева через неузгоджене рішення служб заводу змінити високовольтну лінію заводу.

Інший конфлікт стосувався того, що директор машинобудівного заводу отримав дозвіл на будівлю садочку, але на цьому місці будував особистий котедж з гаражем. Цією заявою Вайнгорт попросив партійну конференцію захистити його, а не бездіяльних «господарників», і цей виступ йому допоміг.

Факт 8: відбудував садибу Миколи Гоголя.

Уперше Лев Вайнгорт відвідав батьківщину Гоголя (село Васильївка) в 1944 році. Тоді по завдання облвиконкому він поїхав дивитися, що можна зробити на місці меморіальної садиби письменника. Тоді все село жило в землянках, але згодом відбудувалось. На місці, де жив Гоголь, росли будяки. Вайнгорт згадував, що це були фантастичні будяк, яких він більше не бачив. Тоді головний архітектор Полтави запропонував студентам курсові і дипломні роботи на тему: «Відновлення гоголівської садиби». У цих роботах віднайшлись фотографії, багаточисельні описи садиби. Також сам Гоголь описував садибу з великою любов’ю.

З’явились ентузіасти, і крім Вайнгорта, ідеєю відновлення садиби Гоголя захопився художник Віктор Батурин і заступник начальника управління культури Дмитро Кальний. У Полтаві цю ідею теж підтримали, і протягом трьох років ентузіасти шукали гроші, експонати і помічників.

До сьогодні музей функціонує.

Факт 9: став натурником для московського скульптора.

У 1958 році Льву Вайнгорту довелось працювати з московським скульптором Львом Кербелем. Він став автором пам’ятника Леніну в Полтаві. Разом архітектори створювали проект монумента та архітектурне планування скверу. Часто зустрічалися то в Полтаві, то в Москві.

Одного разу Вайнгорт і Кербель вирішили повечеряти у майстерні. Там гість з Москви помітив, що профіль полтавського архітектора схожий на Маркса. Так, Лев Семенович став ще й натурником для Кербеля. На пам’ять Вайнгорт мав фото скульптури Карла Маркса з автографом автора.

 

Факт 10: відновив Круглу площу.

Під час Другої світової війни ансамбль Круглої площі у Полтаві був практично зруйнований. У 1944 році, після визволення Полтави, було оголошено Всесоюзний конкурс на реконструкцію площі. На той час найдешевшим варіантом було все знести і побудувати нові будинки, що і пропонували більшість конкурсних проектів.

Попри це переміг, проект авторської групи полтавських архітекторів під керівництвом Льва Вайнгорта і Д Литвинцева. Вони запропонували ретельно відреставрувати весь класицистичний ансамбль. Команда Вайнгорта змогла у найкоротші строки не тільки розробити проект реставрації ансамблю, але й притягнути на свій бік і залучитись підтримкою авторитетних архітекторів СРСР. З рештою, це дозволило переконати у своїй правоті й державні органи.

Реалізували цей проект протягом  1945–1963 років. Більшість споруд відновлено в початковому вигляді, але з плануванням, яке диктувалося новими функціональними вимогами.

Loading...