Голодомор на Полтавщині: музей опублікував лист селянина, який був свідком трагедії
Обоз з хлібом в Миргороді (Джерело – adm-pl.gov.ua)
Пік смертності в Україні від голоду припав на весну та літо 1933 року. Саме про цей період йдеться в листі селянина Василя Федоровича до брата Івана Федоровича.
Документ зберігся у фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. У листі, що датується 23 травням 1933 року, чоловік пише: «Слава богу живі. До которого часу, один бог знає, тому що трудно з харчами, хліба немає. Новини у нас такі – уже померло 40 душ народу…».
Відомо, що на Полтавщині найбільш голодували населення Глобинського, Кременчуцького, Кобеляцького, Новосанжарського, Полтавського, Решетилівського і Чутівського районів. У Новосанжарському районі із 25 сільських рад голод охопив 18. Через виснаження люди не могли вийти на роботу до колгоспу.
У селі Ламане Решетилівського району, за неповними даними, від голоду померли 557 селян, у Мануйлівці Козельщинського району – 500, а у Максимівці Кременчуцького району – 400. У селі Яреськи у 1932-1933 роках населення зменшилося з 1 тисячі 500 до 700 людей.
На вулицях Полтави на початку літа 1933 року щоденно прибирали до 130 тіл людей зморених голодом. Щоб зберегти життя люди їли бур'яни, кропиву, кору і листя дерев, цвіт акації, бруньки, жаб тощо.
Раніше ЗМІСТ писав, у XX сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу, здійснений тоталітарним комуністичним режимом СРСР.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії.
Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна. Знищити пласт населення, який споконвічно був носієм української ідентичності, носієм української культури, мови, традицій.