Леви, барани та коники полтавського гончара: цікаві факти про Івана Білика
Фото Полтавської ОВА
Герой Другої світової війни чиї роботи експонувалися від Києва до Канади, а сьогодні зберігаються у найбільшій колекції Національного музею-заповідника українського гончарства.
Ким був Іван Білик? Про історію видатного опішнянського гончара та автора орнаментованого посуду розповіли 26 листопада у Полтавській обласній військовій адміністрації.
Історія життя гончара
Іван Білик народився 26 листопада 1910 року на Полтавщині у селищі Опішня. Гончарній справі навчався у дядька Якова Пічки, а згодом працював у місцевих артілях. Під час Другої світової війни отримав поранення, яке переросло в інвалідність. За службу його нагородили орденом та медалями.
Після війни майстер працював у артілі «Художній керамік», де створював декоративні вироби – левів, баранів, куманці. Його роботи експонувалися в Україні та за кордоном, зокрема на міжнародній виставці у французькому Марселі в 1958 році та всесвітній «Експо-67» у Канаді.
У 1970 році в Опішні відкрили творчу лабораторію народної кераміки, яка стала школою для нових поколінь майстрів. Білик активно працював над декоративними тарелями та вазами з рослинно-тваринним декором, а його скульптури малих форм – леви, барани, коні, бики вирізнялися монументальністю та пропорційністю.
За життя майстер отримав численні відзнаки серед них:
- членство в Національній спілці художників України (1970);
- звання заслуженого майстра народної творчості УРСР (1971);
- Всеукраїнську премію імені Данила Щербаківського (1995);
- Національну премію України імені Тараса Шевченка (1999).
Нині найбільша колекція його робіт – близько 300 предметів зберігається у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні. Серед відомих творів митця: «Дикий кабан» (1955), «Баран» (1960), «Лев» (1971, 1977), «Бик» (1977), а також цикли «Хор левів», «Зачарований лев», «Смугастий кінь» та інші.
Раніше ЗМІСТ писав, про видатного полтавського хоровий диригент та заслуженого артиста України Нестора Городовенка. У радянські часи його ім’я замовчували, але пам’ять про творчість митця та популяризацію української культури за кордоном була сильніше за заборони.