На Полтавщині попрощалися з воїном Олександром Паламарем (ФОТО)

Про те, що з військовим прощалися 23 вересня повідомили у Решетилівській громаді.Траурний кортеж жителі зустріли на колінах, схиливши голови у скорботі. Провести в останню путь Олександра Паламаря прийшли рідні, друзі, побратими, колеги-правоохоронці та духовенство.

Олександр Паламар народився 22 серпня 1982 року у селі Лобачі, навчався у Решетилівській школі, після чого здобув медичну освіту в Кременчуцькому медичному фаховому коледжі. Працював у правоохоронних органах, служив у Полтаві. Потім перевівся до Решетилівки.

У 2014–2015 роках виконував службові завдання в зоні АТО. Після початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, мобілізувався до ЗСУ. Проходив службу у в/чА0734 на посаді начальника аптеки-фармацевта медичного пункту Об'єднаного пункту забезпечення технікою і майном зв'язку. Воював Олександр Паламар на Покровському, Миколаївському та Харківському напрямках.

Олександр Паламар загинув 19 вересня у Полтаві від отриманих травм, спричинених дорожньо-транспортною пригодою. Хоч смерть наздогнала захисника не на полі бою, та прощалися з ним з усіма військовими почестями. Поховали воїна на Новоселівському кладовищі з усіма військовими почестями.

Вічна пам’ять воїну!

Понад 10 місяців Олег Синиченко вважався зниклим безвісти. Загинув воїн у листопаді 2024 року на Донеччині й тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише завдяки ДНК-експертизі його рідні дізналися про загибель воїна.

12 вересня 2025 року старший солдат Ігор Дяченко загинув під час виконання бойового завдання.  На прощання з воїном прийшли його рідні, друзі, побратими та жителі громади. 

Богдан Сезоненко загинув під час виконання бойового завдання. Захисник народився у Вирішальному колишнього Лохвицького району. Навчався в місцевій школі, а згодом – у Глинському ПТУ. Після здобуття освіти працював на приватного підприємця. Став до лав української армії й боронив Україну від нападу росіян. Його життя обірвалося у 21 рік.

Валерій Гончар у 2017–2019 роках захищав Україну в зоні АТО. Повернувшись, ділився досвідом із молоддю, викладаючи «Захист України» у ПТУ №44.  З початком повномасштабного вторгнення чоловік вдруге став до лав війська, був заступником командира батальйону територіальної оборони з артилерії. Пройшов Бахмут, Соледар, Авдіївку. Життя воїна обірвалося 8 вересня під час служби на Сумщині.

Владислав Нонік 10 вересня прийняв останній бій на фронті. Воїн народився 6 березня 2000 року в Тарасенковому колишнього Оржицького району. Почав навчання у школі рідного села, але сім’я переїхала в Олександрівку Лубенського району, тож закінчив 11 класів Михнівської школи. З повномасштабною війною став на захист України.