Ольга Петлюра. Якою була перша леді УНР з Полтавщини

Ким була Ольга Петлюра? Відома, як дружина Головного Отамана Української Народної Республіки, після його загибелі вийшла з тіні чоловіка.

Ольга Більська народилася 23 грудня 1885 року у селі Мала Дівиця на Полтавщині, нині Чернігівщина, у родині вчителя. Батько Ольги Опанас походив із українського шляхетного роду, працював учителем народних шкіл і мав звання почесного громадянина Прилук, а мати Олександра займалася вихованням двох доньок Ольги та молодшої Людмили.

Ольга навчалася спочатку у початковій школі в селі Мала Дівиця, а потім у гімназії Прилук. Коли дівчинці було сім років, раптово помер батько, і сім’я опинилася у скрутному становищі. Мати змушена була звертатися по допомогу до земської управи та здавати житло школяркам, щоб забезпечити навчання доньок.

Рано залишившись сиротою дівчат виховувала бабуся у Прилуках, де попри труднощі, Ольга та Людмила добре вчилися й отримували грамоти за успіхи. Після закінчення гімназії дівчина здобула право викладати російську мову та математику у молодших класах.

У Києві Ольга прагнула продовжити навчання на Вищих жіночих курсах, однак через матеріальні труднощі була змушена працювати у приватній гімназії Ярослави Жеребецької.

У 1908 році у віці 23 років родичі познайомили її з Семеном Петлюрою, який тоді мав 29 років. Попри скромну зовнішність, він справляв враження надійної людини. Водночас Петлюра наполягав на використанні імені «Симон», що стало особливістю його особистої та родинної історії.

Від початку знайомства Ольга та Симон активно долучалися до організації суспільних і культурних заходів у місцях, де перебували. Їхні стосунки продовжилися у листуванні, а згодом вони стали ініціаторами концертів та літературних вечорів.

Дослідниця Ганна Черкаська писала, що після знайомства з Симоном Петлюрою Ольга Більська переїхала до Москви, де вступила до Московського університету, заробляючи на життя репетиторством і вишиванням.

У 1911 році на світ з’явилася спільна донька Лариса, яку в актовому записі метричної книги церкви Святої Живоначальної Трійці у Москві записали під прізвищем Петлюра. Лише у 1915 році Ольга та Симон офіційно зареєстрували шлюб, тоді вони мешкали у центрі російської столиці, де Ольга присвячувала себе вихованню дитини в українському дусі: водила Ларису до українського садка, читала книжки, шила національний одяг.

У московський період життя про Ольгу Петрлюру лишила спогади родичка Зоя Плітас:

Восени 1917 року родина Петлюр переїхала до Києва, оселившись у готелі «Прага» на Володимирській вулиці, де жили скромно. Ольга допомагала у шпиталях та брала участь у жіночих товариствах. Родина підтримувала дружні стосунки із видатними українськими педагогами та біологами Степаном і Ніною Сірополко.

Тоді донька Лариса почала писала вірші, збирала марки та займалася малюванням і писанкарством.

27 липня 1918 року Симона Петлюру заарештували, через що Ользі з донькою до листопада того ж року прийшлось переховуватися під чужими паспортами й за різними адресами. У цей час жінка дбала про дитину та підтримувала зв’язок із родиною чоловіка, яка залишалася у Полтаві.

Після звільнення Петлюри з Лук’янівської в’язниці Ольга з донькою знайшли прихисток у родині Степана Сірополка, яка мешкала у приміщенні Київської міської публічної бібліотеки. Жінка переживала через конфлікт Петлюри з Володимиром Винниченком, а згодом отримала трагічну звістку: більшовики заарештували матір Симона Петлюри, яка після трьох днів у в’язниці померла.

Згодом, коли Петлюра став головою Директорії, Ольга формально стала першою леді Української держави, однак на відміну від Марії Грушевської чи Розалії Винниченко не брала участі в офіційних заходах і не з’являлася у пресі.

Наприкінці листопада 1919 року Ольга Петлюра з донькою Лесею виїхали до Праги, де діяла дипломатична місія УНР під керівництвом Максима Славінського. Жили вони у скруті, про цей період життя Ольга жінка писала:

Донька навчалася у чеській школі, де швидко опанувала мову, а згодом почала викладала її іншим. Родина підтримувала контакти з українським письменником Василем Королівим-Старим та його дружиною Наталеною Королевою.

У 1922 році родина Петлюр об’єдналася у Варшаві, отаман перебував під чужим прізвищем, жив із сім’єю та найближчим оточенням у великій бідності, через це усе цінне довелося продати, щоб вижити. Ольга заробляла вишиванням, сама навчала Лесю польської мови, а художник Віктор Цимбал давав дівчинці уроки малювання.

На початку 1923 року Ольга перенесла дві складні операції, що стало важким випробуванням для родини. У грудні того ж року Петлюра залишив Варшаву, перебравшись до Угорщини, Відня та Женеви, для цього фінансову підтримку йому надавав барон Микола Василько. Згодом родина оселилася в Парижі, де з міркувань безпеки жила окремо.

25 травня 1926 року Симон Петлюра був убитий агентом ГПУ Самуїлом Шварцбардом. Судовий процес тривав 16 місяців і став однією з найгучніших політичних справ того часу.

Дослідники відзначають, що Ольга Петлюра була творчою та відвертою людиною. Вона спілкувалася виключно українською мовою, носила одяг із традиційною вишивкою та залишалася вірною українським культурним традиціям.

Для багатьох жінок Ольга стала прикладом краси, скромності, сили та відданості Україні. Її описували як струнку жінку з пишним посивілим волоссям і чорними очима, які випромінювали тепло й доброзичливість.

У спогадах сучасників вона постає життєрадісною, усміхненою та привітною. Донька Леся була улюбленицею серед дітей, а Ольга довіряла її догляд родичам і знайомим, дозволяючи проводити з нею час.

Після загибелі Симона Петлюри його родину переслідували звинувачення та образи, доньку Лесю цькували однокласниці, називаючи «дочкою вбивці». Пізніше лікарі діагностували у дівчинки туберкульоз і заборонили відвідувати школу. Постійні нападки на чоловіка та хвороба дитини підірвали здоров’я і самої Ольги Петлюри.

Суд над убивцею отамана став останнім ударом для жінки, адже Самуїла Шварцбарда виправдали, призначивши лише символічний штраф. Усі кошти Ольга витрачала на лікування доньки, сама ж тяжко хворіла і втрачала слух.

16 листопада 1941 року Леся Петлюра померла від сухот у санаторії на півдні Франції. Відтоді мати проводила більшість часу на цвинтарі Монпарнас біля могили чоловіка та доньки. Ольга жила в Парижі у родині генерала Удовиченка, підтримку їй надавала вдова урядовця УНР Єлизавета Прокопович. Останні роки вона страждала від тяжких хвороб, майже не чула і ледве говорила.

23 листопада 1959 року Ольга Петлюра відійшла у засвіти у віці 73 років. Її поховали в родинній могилі на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Раніше ЗМІСТ писав, що ім’ям видатного отамана військ УНР Симона Петлюри найменували 152-гу окрему єгерську бригаду Сухопутних військ ЗСУ. Вона створена у 2023 році як механізована, а згодом переформована в єгерську, саме ця бригада брала участь у Курській операції 2024 року та нині воює на Покровському напрямку.