«Полтавщина втрачає сіль землі». На фронті поліг краєзнавець Богдан Підгорний
Колаж ЗМІСТу
Закінчивши факультет української філології та журналістики у полтавському виші він був краєзнавцем та дослідником усної народної творчості. З війною долучився до війська.
Про те, що Богдан Підгорний загинув 5 березня повідомив воїн та етнограф з Полтавщини Едуард Крутько.
У 2019 році захисник закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка. Викладачі університету розповіли радіо «NV», про те, що Богдан Підгорний як майбутній учитель-філолог мав непоборну жагу до знань, дуже багато читав, особливо його приваблювали наукові праці з фольклору та етнографії
«Наш випускник – краєзнавець, фольклорист, який фіксував зразки усної народної творчості, зокрема Новосанжарщини; етнограф, який досліджував вишивку та вибійку, різьбяр, що виготовляв вибійкові дошки, повернувши із забуття це праукраїнське ремесло. А ще виготовляв воскові свічки», – розповіли викладачі Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка
Товариш полеглого захисника Едуард Крутько розповів, що восени Богдан знайшов на руїнах хати під Покровськом розбиту фігурку звіра Васильківської майоліки:
«Написав чи я не збережу голову звіра, бо шкода шо пропаде. Переслати з нуля це не так просто, поки він планував як надіслати їх машина і майно згоріли, голова звіра знову вціліла. Врешті він зміг надіслати мені такий символічний уламок мистецтва».
Також в організації «Радослав» розповіли, що Богдан був учасником фаєр-шоу та співав у фольклористичному гурті «Радовичі», а також був дуже доброю людиною:
«По характеру важко знайти настільки добру, готову покинути всі свої справи і прийти на допомогу людям. По дитячому наївний навіть у дорослому віці і це велика перевага в його людяності. Окрім того їздив у фольклористичні експедиції по збору пісень та звертав увагу на особливості діалекту бо мав освіту філолога».
За словами майстрині з Полтавщини Оксани Дорошенко, з початком повномасштабної війни, Богдан підтримував друзів і знайомих – надсилав світлини світанків, цікавився їхнім життям, дарував власноруч зроблені речі, зокрема дерев’яну форму для пряника з іменним підписом. Згодом він пішов служити й відверто писав про свою мобілізацію та військову службу. Його щирі тексти завжди зворушували, адже він ніколи не вважав себе героєм, хоча виконував обов’язки сумлінно й відповідально. Багато потреб армії Богдан Підгорний закривав власними силами.
Вічна пам’ять та слава герою!
Згадаймо імена полеглих захисників
Сергій Щербаков народився 7 жовтня 1973 року на Полтавщині у місті Лубни, там він закінчив загальноосвітню школу №3. Захисник загинув 3 березня внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, прощання з Сергієм Щербаковим запланували 6 березня о 12:00 на Володимирському майдані у Лубнах.
Антон Білик народився у Кременчуці, де навчався у місцевій гімназії № 26. Воїн помер від отриманих під час виконання бойового завдання поранень 25 лютого. Прощання із захисником запланували 6 березня.
Андрій Корнецький народився 21 листопада 1991 року в селі Чевельча. З початком повномасштабної війни Андрій Корнецький патрулював в ТрО та займався донорством крові. А 29 жовтня 2023 року став до лав Збройних Сил України, згодом підписав контракт. Проходив бойове навчання у Франції. Своє перше бойове завдання виконував в Авдіївці, де отримав поранення. 29 березня 2024 року повернувся на фронт до побратимів після місяця реабілітації.
7 червня 2024 року Андрій Корнецький востаннє почув голос рідних, йдучи «на нуль» десь у донецьких степах, на Покровському напрямку. Довгі місяці статусу «зниклий безвісти». Лише нещодавно за допомогою експертизи ДНК вдалося дізнатися, що воїн загинув 11 червня 2024 року.
Олександр Артюх з початком повномасштабної війни вирішив приєднатися до лав захисників. Ніс службу Олександр Артюх водієм-електриком екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 414-ї окремої бригади безпілотних комплексів «Птахи Мадяра». Життя захисника обірвалося 17 лютого 2026 року у межах Донецької області внаслідок ураження ворожим FPV дроном.
Сергій Буріло народився 24 листопада 1978 року в Донецькій області. Останні 10 років проживав у Полтаві. З 2014 року служив в АТО. З перших днів повномасштабної війни чоловік добровільно став до лав війська. Проходив службу у складі 5-ї окремої штурмової бригади на посаді старшого солдата, старшого водія. Воїн загинув 24 лютого. Він перевозив боєкомплект на позиції побратимів у населеному пункті Різдвянка Запорізької області. У службовий автомобіль влучив ворожий FPV-дрон, після чого здетонував боєкомплект.
Сергій Рахмангулов народився 19 серпня 1983 року на Черкащині, де здобув професію водія та механізатора. До лав Збройних Сил України чоловік приєднався влітку 2024 року. Як радіотелефоніст роти зв’язку, він виконував бойові завдання на найгарячіших точках фронту – Курському та Покровському напрямках. Життя захисника обірвалося 23 жовтня 2024 року під час боїв поблизу міста Селидове Донецької області.