Як Монумент слави у центрі Полтави рятували від недбалості губернатора, більшовиків й зберегли під час окупації
(Джерело – «Історія Полтави»)
Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики назвала Монумент слави імперським символом, який росія використовує для підкреслення колоніального й залежного стану України. Дискусія про його демонтаж – болюче питання для полтавців, адже чимало містян і науковців бачать у ньому пам’ятку культури, без якої Полтава втратить частину історії.
Монумент у Корпусному саду сьогодні отримує чи не найбільше критики у свій бік, як пам’ятник «славы русского оружия». Ця пам'ятка має власний охоронний номер і є частиною унікального ансамблю Кругла площа, але трактується як монумент, що звеличує російський імперіалізм.
Директорка Наталія Білан, заступниця директора з наукової роботи Людмила Шендрик та науковий співробітник заповідника Сергій Макаренко розповіли про міфи російської пропаганди, що стали передумовою появи пам’ятника та важливі факти про нього.
Сергій Макаренко каже, що екскурсоводи розповідають – місце встановлення монумента обрали не випадково. Мовляв, на наступний день після битви Петро зустрівся тут з комендантом Полтавської фортеці Келіним. Насправді цар був зайнятий листами до європейських дворів про свою перемогу, а його похідний журнал вказує, що до Полтави він приїхав 29 червня ввечері. А наступного дня після битви їздив побачити полонених шведів. Тож жодних легендарних зустрічей у Корпусному саду не було.
Наприкінці 18 століття створили міф про те, що цей пам'ятник створили за наказом Петра і нібито це символ його перемоги. Насправді ж після Полтавської битви цар думав поставити кам'яну піраміду з його персоною на полі й навіть видав 2 укази, але не судилося через війну.
Коштів на зведення пам’ятника не було через стан постійної війни, але московське керівництво вказувало на значення Полтавської битви і важливість перетворення Московії на Російську імперію. Через це перший генерал-губернатор Олексій Куракін у 1802 році прибуває сюди і запрошує до Полтави архітектора Михайла Амвросієва, який створив у Полтаві не один проєкт.
У 1803 році той звернувся до міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея й показав проєкт пам’ятника та площі з адмінбудівлями, який потім направили імператору Олександру I.
«Він розглянув проєкт і запитав про місце встановлення, скільки коштів треба, з якого матеріалу пам’ятник виготовлять і в який термін це буде. Починається робота над проєктом. Жана-Франсуа Тома де Томона назвуть автором, але це не так. Саме Амвросієв детально проробляв усі деталі й частини монумента. Усі елементи з першої версії лишили, але стрічку з алебастру прибрали, бо Кочубей і Куракін сказали, що це не довготривалий матеріал», – каже Людмила Щендрик.
Уже третій та остаточний варіант розробив Тома де Томон, який користуючись становищем, привласнив проєкт.
«У проєкті бачимо виразно промальовані деталі, хрест в основі пам’ятника, орел і капітель. Якщо ми говоримо про перенесення пам’ятника, то не вдасться. В основі фундаменту – суцільний камінь, а всередині обпалена жовта цегла. Це була грандіозна робота полтавського архітектора».
27 червня 1804 року пам’ятник заклали. Усередину вмонтували мідну дошку з написом «27 червня 1709 року відбулася битва. Перемогу здобув Петро I. Зведений у царювання Олександра при Куракіну». Потім продовжилася робота зі створення деталей.
Дослідники кажуть, що символіку на пам’ятнику можна трактувати по-різному. Хтось вважає, що він означає Полтаву під крилами орла і Російської імперії, а хтось вбачає традиційну греко-римську символіку. Справедливо відзначити, що саме багаторічний російський вплив «затьмарив» інакші погляди на цей монумент, тому побачити його в іншому світлі чимало полтавців можуть відмовитися.
Орел на монументі одноголовий та з відкритими очима. Людмила Щендрик каже, що за давньою українською міфологією орел є володарем небес і царем птахів. Усі інші елементи також можна трактувати не як пам’ятник зброї, а елементи міфології, традиції тощо.
Допомагали у творенні міфу про пам’ятник російської зброї гармати в основі. У літературі кажуть, що 10 взяли з валів Полтавської фортеці, а 8 є трофейними. Насправді жодних трофеїв у пам’ятник не ховали, а звідки взялися ці гармати достеменно невідомо.
Сьогодні Монумент слави має значно кращий вигляд, аніж у 1872 році, бо тоді місцеві познімали з нього бронзові прикраси й перекриття. Коли готувалися до 200-річчя битви, усе відновили. Під час урочистостей на колону надягли гірлянду з квітів та ліхтариків, що загорілася просто на постаменті. Колона палала як смолоскип:
«Після цього приїхав мистецтвознавець Микола Макаренко й побачив його у занедбаному стані. Написав у журналі, в який дописував, що замість вінків там цілі дірки, а губернатор схоже забув статтю про охорону пам’ятників старовини. Він каже, що це унікальний витвір монументального мистецтва, окраса усього міста. Потім Макаренко заступив його, коли прийшли більшовики».
Після революції нова влада вирішила, що монумент лякає простих працівників з робочого класу. Замість орла вирішили встановити робітника і селянку, або взагалі вчинити по-сучасному й перетворити пам’ятник на радіобашту. Директор краєзнавчого музею написав записку, що пам’ятник не становить цінності і його можна відправити на переплавку. Музейники Микола Макаренко і Стефан Таранушин пам’ятку врятували, але потім заплатили за це розстрілом та сталінськими таборами.
Під час Другої світової війни, коли Полтава перебувала під німецькою окупацією, пам’ятник також зберігся. Сергій Макаренко каже, що є фото з особистих архівів німецьких солдатів, де видно, що Монумент слави залишався непошкодженим, але «прикрашеним» нацистською символікою довкола.
«Історики писали, що німці хотіли колону знести. В іншій варіації – тільки збиралися її звалити. Навіть історик Сергій Плохій пише, що у квітні 1944 року американська делегація приїхала сюди. Він описує що у нас імперський орел, а мародери повитягали гармати. Ніби гітлерівці хотіли перекинути монумент танками, але на фото ми бачимо його цілим і навіть неушкодженим. Усе залишилося як було».
Дослідники вважають, що після вилучення колони з Круглої площі, уся її автентичність порушиться, отже громада має відповідально вирішити яким буде майбутнє пам’ятки.