Ким був В’ячеслав Липинський, якому встановлять меморіальну дошку у Полтаві

Про це відомо з засідання профільної комісії, що відбулося 2 вересня у Полтавській міській раді.

Дошку встановлять на фасаді будівлі на вул. Соборності, 44, де В’ячеслав Липинський жив під час діяльності у Полтаві.

Голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк пише, що під час дорослішання Липинський формувався як людина «культурного пограниччя». У 1902 році він закінчив Київську класичну гімназію, де зблизився з українофілами.

Липинський брав участь в українському русі, що активізувався після революції 1905–1907 років. У кінці 1907 року він налагодив зв’язки з українськими культурними діячами, зокрема, Борисом Грінченком, з яким узгоджував плани перекладів для «Просвіти» польських популярних книжок, зорієнтованих на селянство.

У 1909 році йому вдалося зорганізувати з’їзд поляків-українофілів, на якому було 35 осіб із Правобережної та Лівобережної України. Дебати на з’їзді вели українською мовою, а його учасники проголосили себе українцями польської культури. Їхнім друкованим органом став польськомовний тижневик Przegląd Krajowy («Краєвий огляд»).

Результатом його історичних зацікавлень стала укладена ним книга «З історії України». Це історія української шляхти з кінця ХVІ століття до початку ХVІІІ століття. Кульмінацією книги є повстання під проводом Богдана Хмельницького, котре Липинський розглядав як історію творення української державності.

Липинський став відомий і як політичний діяч. Напередодні Першої світової війни він брав участь в організації за межами царської Росії українського політичного центру, що з часом перетворився в організацію «Союз Визволення України». З самого початку існування Української Народної Республіки Липинський запропонував свої послуги її очільникам, зокрема, в плані організації війська.

Бажаючи впливати на політичне життя України, Липинський разом зі своїми однодумцями, зокрема Миколою Міхновським, взяв участь у створенні Української Демократичної Хліборобської партії. Ця організація мала на меті згуртувати заможних хліборобів та виражати їхні інтереси.

Липинський та його соратники виявилися більш радикальними, ніж діячі Центральної Ради, які в той час порушували лише питання про широку автономію України. У 1914 році В’ячеслав був призваний до війська та брав участь у Першій світовій війні. Лютневу революцію 1917 року 35-річний офіцер зустрів у резервному піхотному полку у Полтаві. Там він намагався сформувати український кавалерійський полк, передати його в розпорядження Центральній Раді, проте ініціатива лишилася неоціненою — великому землевласникові просто не довіряли.

За часів гетьманства Павла Скоропанського Липинський стає послом України у Відні. У 1920–1925 роках він видавав збірники «Хліборобська Україна».

Історик і діяч вважав, що головною нашою хворобою є «недержавність». Він вважав, що у нас не було держави не тому, що ми були кимось завойовані, що маємо войовничих сусідів, а тому, що в нас немає бажання мати своєї держави, тому українці мусять виробити в собі почуття державності.

Консерватизм за Липинським — це утвердження всередині українського громадянства організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних стати в майбутньому носіями української державної влади.

Помер В’ячеслав Липинський 14 червня 1931 року. Поховали його в родинному склепі Липинських на Волині. За наказом радянської влади всі могили на польському кладовищі, в тому числі й склеп Липинських, були знищені. У перші роки Незалежності рухівці розчистили цвинтар і встановили пам’ятник над символічною могилою великого сина України.

Досі залишаються актуальними його слова: