Вулиці й провулки Полтави, які назвали на честь полеглих героїв війни

22 липня начальник Полтавської обласної військової адміністрації Філіп Пронін підписав розпорядження про перейменування вулиць Полтави, які не встигли декомунізувати. Завдяки цьому зʼявилися 7 нових назв на честь героїв, якими назвали вулиці Полтави.

ЗМІСТ розповідає про нові назви вулиць, чиїми назвами вшанували полеглих з 2014 року героїв.

Життя 27-річного полтавця Артема Амеліна обірвалося у реанімації шпиталю після того, як він дістав множинні поранення у бою.

Старший солдат Національної гвардії України прослужив у війську трохи понад рік. До війни він працював газозварювальником на підприємстві, відслужив в армії та уклав контракт на службу в Нацгвардії, у 4-й бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука.

Указом Президента 28 лютого торік Артем Амелін отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня, а 25 березня – звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. 

29-річний полтавець поліг під час оборони України на Луганщині. Володимир В’язун народився 18 вересня 1994 року в Полтаві. У лавах воїнів служив головним сержантом 2-го штурмового взводу сотні «Білі демони». Мав позивний «В'язь».

Воїн брав участь та був командиром зведених груп у Кремінській наступальній операції та обороні позицій в районі Тернів на Донеччині у жовтні 2022 – жовтні 2023 року. Як справжній бойовий сержант, завжди ішов попереду своїх людей, пишуть побратими. Був учасником боїв за Макіївку, оборонних та штурмових операцій.

Життя Володимира В’язуна обірвалося 25 січня на Луганщині.

Антон «Еней» Цедік загинув у 2014 році під час виходу з Іловайського котла. Воїн народився 31 липня 1987 року та жив у Полтаві. Під час Революції Гідності він працював у Полтаві та майже на кожні вихідні їздив до Києва, а в січні звільнився та повністю поринув у боротьбу. Коли розпочався полтавський Майдан, був у самообороні.

9 липня підрозділ Антона Цедіка прибув до Артемівська, де й було місце постійної дислокації. Далі – Лисичанськ та Попасна.

Антон Цедік загинув зранку 29-го серпня під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла. Він сидів по правий борту КРАЗу, у якому вони їхали, і стріляти по них почали якраз праворуч.

П'ятого вересня батькам зателефонували й запросили на впізнання. Після цього родині віддали закривавлене посвідчення, уціліле завдяки тому, що побратими сховали його в берці, а також обгорілі жетон і годинник. Лише в березні 2017-го батьки отримали рюкзак із речима Антона, серед них і пропалена книга про отамана Зеленого, залишена в Курахове перед виїздом.

Народився військовослужбовець Валерій Боняківський 14 січня 1970 року в Полтаві та служив на посаді старшини міліції підрозділу полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-я». Загинув 16 жовтня 2014 року під мінометним обстрілом поблизу села Нетайлове під Донецьком. У воїна залишилися мати, три доньки та онук.

Льотчик-винищувач, із позивним «Кабул», Валерій Боняківський назавжди залишиться для матері її улюбленим синочком. Як і кожна жінка, яка втратила дитину, Марія Боняківська і досі важко переживає загибель. Розуміє, що по-іншому її Валерчик просто б не зміг:

Полтавець Святослав «Скельд» Горбенко загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту. Рятуючи травмованого побратима, він був смертельно поранений осколком танкового снаряда.

У 2021 році воїн посмертно відзначений званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» як боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Воїн Василь Поліщук з позивним «Газон» з 2015 стояв на обороні Україні, був учасником Революції Гідності, служив у «Азові», захищав Україну в найгарячіших точках фронту та воював «на нулі».

Удостоєний звання Героя України посмертно у 2024 році. Василь Поліщук героїчно загинув внаслідок прямого потрапляння снаряду з ворожого танку. Трагедія сталася влітку 2022, коли ворожа армія активно намагалася окупувати територію Харківщини. На обороні тоді стояв захисник з Полтавщини.

 Потайки від рідних Василь Поліщук пройшов курси та став бійцем полку «Дніпро-1». Проте його мрією був саме полк «Азов». Щоб потрапити туди, охочі доєднатися мали пройти ретельний відбір.

Читайте про Василя Поліщука у матеріалі ЗМІСТу.

Мирослав Кабушка загинув 14 квітня 2016 року близько 23 години від розриву гранати, випущеної бойовиками з ручного протитанкового гранатомету. Сталося це в промзоні міста Авдіївки Донецької області. Мирослав тоді якраз виконував бойове завдання – спостерігав за позиціями ворога. На той момент йому виповнилося 38 років.

У 2016 році указом Президента Мирослав Кабушка посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Також рішенням Полтавської обласної ради посмертно нагороджений відзнакою «За вірність народу України» І ступеня.

Хоч воював Мирослав як досвідчений боєць, проте, за словами батька, на військового він не був схожий:

Вчителі ж пам’ятають Мирослава Кабушку як талановиту людину, яка залишила після себе слід не тільки в їхніх серцях.