Як вертолітник полтавської бригади армійської авіації проривався у блокований Маріуполь 

Підполковник Микола Любарець –  командир екіпажу вертольота Мі-8. Він став одним із льотчиків, які доставили на «Азовсталь» зброю, медикаменти та засоби зв’язку, а також евакуювали поранених захисників. В інтерв’ю «Українській правді» вертолітник розповів свою історію війни.

На момент підготовки операції Маріуполь перебував у повному оточенні російських військ. Місто переживало гуманітарну катастрофу, а оборонці та цивільні постійно перебували під обстрілами з суші, повітря і моря. Українське командування шукало добровольців для надзвичайно ризикованого завдання – польоту до заблокованого міста. У бойовому розпорядженні йшлося лише про виліт двох вертольотів із Дніпра до Маріуполя, без гарантій повернення.

Офіцер 18-ї бригади Микола Любарець погодився виконати завдання одразу. Крім бойового обов’язку, у нього був і особистий мотив: у підвалах металургійного комбінату «Азовсталь» працювала його дружина Юлія – військова анестезіологиня. Зв’язок із нею зник на початку облоги міста.

Підготовка до операції тривала кілька днів. До неї залучили не лише підрозділи армійської авіації, а й представників Головного управління розвідки, які допомагали планувати маршрути польоту. Спочатку вертольоти перебазували з Київщини на аеродром у Дніпрі. Запланований виліт на 19 березня перенесли через витік інформації.

Операцію здійснили 21 березня 2022 року. До Маріуполя вирушили два вертольоти: перший під командуванням Олексія Гребенщикова, другий – екіпаж Миколи Любарця разом із пілотом Романом Дрогомирецьким. На бортах також перебували представники спецслужб.

Вертольоти були максимально завантажені боєприпасами, засобами зв’язку та медикаментами. Щоб збільшити кількість вантажу, зброю розмістили без ящиків. Екіпажі летіли на надзвичайно малій висоті, фактично вздовж рельєфу місцевості. Такий спосіб польоту дозволяв зменшити ймовірність виявлення російськими радарами та системами протиповітряної оборони, щільність яких у районі Маріуполя була дуже високою.

Після прибуття на територію «Азовсталі» екіпажі мали лише близько 12 хв на розвантаження. За цей час військові передали захисникам необхідне спорядження та завантажили на борт важкопоранених бійців. Через особливості місцевості два вертольоти приземлялися в різних точках заводу, між якими не було прямої видимості.

Після завершення розвантаження екіпаж Любарця вирушив у зворотний рейс першим, а вертоліт Гребенщикова піднявся в повітря через кілька хвилин. Інтервал між бортами становив приблизно п’ять кілометрів. Після перетину лінії бойового зіткнення екіпажі відновили радіозв’язок і переконалися, що обидва вертольоти повертаються без втрат.

Лише після посадки на майданчику в Дніпровщині Микола Любарець дізнався, що серед евакуйованих на борту другого вертольота була його дружина. Юлія супроводжувала поранених під час польоту. За словами офіцера, він до останнього не знав, що її включили до списку на евакуацію.

Загалом українським вертольотам вдалося виконати сім успішних рейсів до оточеного Маріуполя. Під час цих операцій доставляли зброю, медикаменти та інше необхідне спорядження для гарнізону, а також евакуйовували поранених. Проте частина місій завершилася втратами: один із екіпажів не повернувся з чергового польоту, а пошуково-рятувальний вертоліт, який вирушив на допомогу, також був збитий.

26 березня 2022 року Президент України присвоїв Миколі Любарцю звання Героя України. Про нагородження він дізнався перед черговим бойовим вильотом на Харківському напрямку.

Микола Любарець народився на Львівщині, у місті Новий Калинів. Його батько був бойовим льотчиком і брав участь у миротворчих місіях у Югославії та країнах Африки. У дитинстві Микола Любарець часто бачив вертольоти, які літали над містом через близькість військового аеродрому. У чотири роки він уперше піднявся в небо на гелікоптері разом із батьком.

У 17 років Любарець вступив до Харківського національного університету Повітряних сил. Після випуску у 2016 році приєднався до 18-ї бригади армійської авіації, де став командиром екіпажу вертольота Мі-8.

До початку повномасштабного вторгнення він виконував завдання в районі проведення АТО/ООС, зокрема евакуацію поранених і перевезення військових. У 2019 році брав участь у миротворчій місії ООН у Демократичній Республіці Конго, де українські льотчики здійснювали патрулювання, перевезення військових та медичні евакуації.

Після повернення в Україну Любарець продовжив службу в бригаді. Восени 2021 року військові почали активніше готуватися до можливого російського вторгнення. Підрозділ перевели на казармоване положення, підготували озброєння, боєкомплекти та техніку.

Увечері 23 лютого 2022 року екіпажі бригади виконували тренувальні польоти в районі Полтави. Близько четвертої ранку 24 лютого підрозділ отримав сигнал бойової готовності. 

Першим завданням стало виведення вертольотів із полтавського аеродрому на запасні майданчики. Частину льотчиків перекинули на південний напрямок для виконання завдань на Миколаївщині, Херсонщині та в Запорізькій області.

У перші дні війни українські вертольоти діяли в умовах швидкого просування російських військ. Завдання часто змінювалися, а інформацію про переміщення ворожих колон льотчики нерідко отримували від місцевих жителів.

Зараз одним із ключових завдань армійської авіації є боротьба з російськими безпілотниками. Українські вертольоти знищують дрони різних типів, зокрема «Шахед», «Орлан» та інші. При цьому більшість техніки, яку використовують українські екіпажі, була виготовлена ще у 1970–1980-х роках.

За словами військових, навіть модернізовані машини залишаються технікою минулого покоління, хоча й продовжують виконувати бойові завдання в умовах сучасної війни.