Дерусифікація Полтави й допомога військовим. Головне з подкасту «Відважні в тилу» з волонтером Олександром Скрипаєм

Героєм нового випуску Став Олександр Скрипай – полтавський волонтер, очільник аналітичного центру ЗМІСТ та член Полтавського волонтерського об’єднання. З першого дня повномасштабної війни разом з однодумцями підтримує українських бійців та допомагає переселенцям.

Олександр Ткаченко та Костянтин Калюжний запитали його про те, як діяти, якщо втомилися від війни, хочете повернутися до нормального життя і про волонтерську роботу.

Слухати подкаст можна на YouTube, Apple Podcasts, Google Podcasts та Soundcloud.

У цьому тексті публікуємо кілька цитат з подкасту.

«Я у свідомості націоналіст, хоча не явний»

Не беру участі у рухах, але з 2013 року, у мене була думка поїхати жити до Львова, бо ці люди мені ментально ближче, які мають проукраїнську патріотичну позицію. Завжди мислив у такому напрямі.

З 2005 року живу у Полтаві, але моє село знаходиться за 40 км від міста, тому не можу сказати, що був дуже далеко.

Мені подобається жити у Полтаві, тут багато знайомих. З 2014 року проявляю громадську активність, тож опосередковано чи напряму знайомий із 95% активістів і політиків.

Полтава і війна

Місто змінилося не значно. ВідразуОдразу була швидка мобілізація і менше людей було на вулицях, але зараз у волонтерстві залишилася невелика кількість людей. Ті самі активісти продовжують працювати, додалося небагато людей, які живуть цим, волонтерять. Більшість старається жити своїм життям і це добре, адже не всі можуть жити у війні і витримати це.

Великих змін Полтави немає, але ми це побачимо після перемоги.

Раніше людина, яка жила у Полтаві чи Харкові, могла говорити «Це ж і Україна бомбить там». Зараз спілкуємося з різними харків’янами, які приїжджають за гуманітарною допомогою, ми їм щось відвозимо, не було жодного слова, що по них ЗСУ б’є.

Потенціал переселенців для Полтави

Потенціал в тому, що в Полтаві багато пустих приміщень. Влада мала зробити ревізію розуміючи наплив і забезпечити умови для харків’ян, щоб вони тягнули бізнес. Запрошувати, приїжджайте.

У Харкові були гарні бізнеси, потужні. Іі їм в Полтаві дешевше таі умовно безпечно працювати, бо Полтаву не раціонально обстрілювати. Також у нас хороша логістика, є усі умови люди могли побачити, але людямїм ніхто цього не показує. Якась частина бізнесу сама заїде, почне працювати «попри» обставини, потім хтось виїде, бо скаже, що не може працювати в таких умовах. Якби створили ці умови, ми могли б мати економічний бум. І мали б більший бюджет, хоча всі кажуть, що він і так нормальний, і після війни відновиться.

Треба провести ревізію великих комунальних приміщень, створити програму й віддати на пільгових умовах на перший рік діяльності людям, щоб переселенці могли з працівниками і обладнанням приїхати. Вони були б з роботою, могли б орендувати житло, щоб економіка працювала тощо.

Як бути з імперськими пам’ятниками

Я прихильник того, щоб цих пам’ятників у Полтаві не було й говорив про це друзям ще до війни і коли почалася війна я говорив, що ми маємо знести пам’ятник руської слави, орел у Корпусному саду.

Фактично це пам’ятник «руському оружию» встановлений на 100-ліття Полтавської битви, яка для нас була поразкою. Ще Петро І, стоїть в музеї, але йому там не місце, бо цей музей знаходиться в Полтаві. Мазепу туди можна поставити, якщо потрібно й переосмислити експозицію. Історики мають це зробити.

Усі знають як в Полтаві працюють петиції, тим паче з нинішньою міською владою. Я за, це треба зробити, але колись, коли буде нагода слушна. Можливо до закінченні війни. Можливо після, але правильно буде усю цю нечисть вичистити, щоб не було жодної згадки про ту історію.

Навіщо нам згадки про людей, які знищували українців 300-400 років тому. Ми ж зараз не ставимо путіну пам’ятник?

Я за те, щоб в центрі була сучасна функціональна площа з сухим фонтаном: дітей порадувати, заходит проводити.

Я не бачу сенсу в імперських, російських, радянських монументах зараз. Це нав’язана нам ідеологія, наративи від яких треба позбавлятися. Так, треба пам’ятати, вивчати. Але щодня ходити біля пам’ятника руському оружию й запитувати себе: «Навіщо він тут стоїть, пам’ятник оружию,  яке щойно знищувало Харків, Охтирку».

Початок війни

Я прокинувся о 6:15 від дзвінка друга. Він сказав, що почалося, що Миргород бомбили. Я зібрався, бо ми домовилися, що зустрічаємося на роботі на ЗМІСТі. Перші пів дня усі перебували у незрозумілій ситуації, бо це були перші бомбардування. Треба було розуміти, що відбувається. Потім вирішили використовувати інформаційний канал «Ми готові. Полтава». Треба було збивати паніку. Черги до банкоматів, аптеки, заправки і військкомат. Ми вирішили інформувати населення і і показувати людям в місті ситуацію.

Наша команда була знайома з органами територіальної оборони. Заступник командира обласної бригади ТрО. Ми їм допомагали ще за 2 місяці до початку повномасштабної війни, він говорив, що треба людям показати що ТрОє.

Вони нас познайомили з керівництвом міського батальйону, я коли вперше потрапив туди, побачив чергу людей, які записуються. Я запитав відповідального, що їм зараз потрібно, він попросив плівку для вікон і ще якісь дрібниці. І вже потім, коли вони побачили підтримку, працювали далі.

Канал у телеграмі взагалі виступив дуже цікавою історією. Люди повірили, що це не просто канал, а він уособлений людьми. За списками, які публікували від тероборони, військкомату: автомобілі, холодильники, мікрохвильовки, медикаменти – усе знаходили.

Як працює Собор

На соборі була крута історія. У хаосі з’явилися люди, які взялися за конкретні напрямки. Я не часто там був, але хтось займався паливними матеріалами, генераторами, хтось медикаментами, хтось раціями. Ніхто це не організовував, це була самоорганізація. Той хаос не можна було організувати, Люди зрозуміли, що за тебе цього ніхто не зробить.

Що таке глушник дронів і збір коштів на тепловізорів

На ЗМІСТі існує краудфандингова платформа. Зібрали на глушник дронів для міського батальйону, його замовили. Це засіб, який глушить певні частоти. Була дискусія, що він не глушить умовні «Орлани», звичайно ні. Ці речі не глушаться, а збиваються, але глушить побутові речі. Якими навколо нашого міста активно літають ці дрони і наші зв’язківці ламають собі голову як їх збити. Вони зможуть їх глушити і садити.

Щодо тепловізорів, то «Полтавський Батальйон Небайдужих» передав 100, включно з 12, на які зібрали гроші на краудфандингу. Тепловізорів багато ніколи не буває. На 1 позицію потрібен щонайменше 1 тепловізор, але треба й більше. Вони ламаються, губляться, знищуються, бо це війна. У них постійно є потреба і ми фіксуємо де він втрачений, де ні. Зараз активно йде збір на нову партію тепловізорів.

Цікава акція команди Food полк Полтави. Була ідея запропонувати кільком закладам цю концепцію, а потім до неї долучилися усе більше. Кожен заклад виділяв страви, її називають символічною назвою. У багатьох закладах Полтави. Власники віддають собівартість цих страв на потреби ЗСУ. 

Про культуру

Спершу треба вистояти, а вже потім людям з культури варто буде відстоювати свої ідеї, вибивати гроші на них через Український культурний фонд. На святкування перемоги. Пропаганду правильну треба проукраїнську проводити.

Ми також подавали проєкт на Український культурний фонд (УКФ усі кошти переспрямував на потреби війська - прим. авт.), хотіли вивчати контент на ютубі. Це придумав наш Олексій Сердюков, але ідею розвивали далі усі разом. Є засилля російськомовних блогерів. Ми планували вивчати їхні підходи залучення української аудиторії і пояснювати нашим мистецьким діячам як завоювати аудиторію. Окрім контенту є інструменти, щоб відвоювати від росіян аудиторію.

Нагадаємо, героїнею попереднього випуску стала Наталія Панченко – волонтерка, засновниця волонтерської організації UP: unique people. Її запитали про те, як діяти, якщо втомилися від війни, хочете повернутися до нормального життя і про волонтерську роботу.

Першим гостем у серії подкастів, став архієпископ Полтавський і Кременчуцький, владика Федір. Олександр Ткаченко та Костянтин Калюжний запитали його про українську церкву, духовність під час війни та про те чи зможуть українці колись пробачити російському народові їхні злочини. Розшифровку читайте тут.