Осередок козаків: таємниці Мгарського монастиря на Полтавщині

ЗМІСТ розповідає історію Мгарського монастиря протягом століть. У матеріалі – свідчення про пограбування культурних цінностей більшовиками, розстріли та російську пропаганду в культурному осередку на Полтавщині.

Неподалік Лубен на Полтавщині розташований Мгарський чоловічий монастир. Історія святині відома із праці Василя Ульяновського.

Датою його заснування вважають 1619 рік, коли меценатка Раїна Могилянка видала фундушевий привілей на право заснування монастиря. 

Святиню почали будувати у Мгарському лісі на горі, на місці старої пасіки, де колись стояв старий монастир. У соборі здебільшого перебували колишні козаки.

Духовним фундатором монастиря вважають Ісаія Копинського, який заснував при монастирі в 1622 році православне братство. 

Спершу всі монастирські споруди були дерев’яними. Мурований Спасо-Преображенський монастир заклали у 1684 році. За ініціативи гетьмана Івана Самойловича розібрали старий дерев’яний собор.

Через три роки розвитком монастиря займався гетьман Іван Мазепа. Комплекс освятили у 1692 році. ЗМІСТ писав, що Мгарський монастир також підтримував Ярема Вишневецький. 

Мгарський монастир був популярним, адже в ньому зберігалися цінні давні святині. У ньому знаходилася чудотворна Лубенська ікона Богородиці. Через кілька століть, у 1930-х роках іконостас знищили. Від нього уцілів тільки один фрагмент – ікона празникового ряду «Різдво Богородиці», яка зберігається в Національному художньому музеї України.

Саме в цьому монастирі у 1663 році під ім’ям Гедеон перебував у ченцях Юрій Хмельницький. У збереженій частині архіву є універсали його батька, гетьмана Богдана Хмельницького.

У підпорядкування московського патріархату монастир перейшов після проголошення синодального акту в 1686 році.

Улітку 1919 року під час свого правління більшовики розстріляли 17 мгарських монахів з настоятелем на чолі. Червоноармійці ще наприкінці червня захоплювали монастир, грабували його, запроваджували утиски монахів і збиткувалися над святинями.

Монахів звинуватили в допомозі денікінцям, сприянні їх військовим акціям, а отже – в контрреволюції. За «законами» більшовиків таких людей треба безжально знищувати.

На момент трагедії у монастирі перебували 25 монахів включно з настоятелем. Після оголошення їхнього арешту, військовики примусили священнослужителів принести з лісу дрова.

Вже тоді братія вирішила, що їх збираються спалити на вогнищі. Дрова таки залишили без використання. Але монахам наказали запрягти дві пари волів у два вози та завантажити їх зерном пшениці й проса понад 100 пудів. Все це разом з жителями монастиря відправили в Лубни.

Василь Ульяновський пише, що наказ про розстріл, дали з огляду на спішний відступ більшовиків і неможливість далі транспортувати заарештованих «контрреволюціонерів».

Монахів не розстріляли у монастирі, їх вели до Лубен, потім примусили чекати на залізничному вузлі.

Василь Ульяновський дослідив, що про Мгарську трагедію майже не писали в радянські часи.

На момент публікації дослідження вдалося знайти лише три замітки і одну статтю. Про трагедію пише, зокрема й полтавський лікар Олександр Несвіцький:

Василь Ульяновський пише, що Мгарська трагедія не вийняток, адже в Полтаві також була історія арешту й розстрілу монаха Ніла. Тоді двоє чекістів, які перевдягнулися у форму офіцерів-денікінців, з’явилися в Хрестовоздвиженському монастирі та в розмові з Нілом обговорювали проблеми білого руху. Ієромонах поспівчував їм.

Після відходу чекістів монастир відразу оточили червоноармійці. Ніла арештували, а монастир пограбували: забирали навіть натільні хрестики монахів, усе продовольство, худобу та одяг. Ієромонаха Ніла після катувань з вивихнутою й роздробленою правою рукою вбили у Розсошинському лісі. 

Про велелюдні похорони в Хрестовоздвиженському монастирі за кілька днів до мгарської трагедії, також писав у щоденнику Олександр Несвіцький. Василь Ульяновський пише, що ці факти свідчать про систему «червоного терору».

Розслідуванням подібних злочинів більшовиків займалася створена в грудні 1918 року при уряді Денікіна комісія. Її матеріали надсилали дипломатичним місіям і використовувалися для викриття злочинів більшовицького режиму.

Згадана комісія спонукала іноземні дипломатичні місії, зокрема Червоний Хрест брати участь у дослідженні поховань тощо. Так Олександр Несвіцький зафіксував, що 9 вересня 1919 року, через місяць після мгарської трагедії, в Полтаву прибула англійська місія для ознайомлення зі злочинами ЧК.

Розслідування Мгарської трагедії вели представники місцевої судової влади на чолі з Лубенським прокурором, що підпорядковувались уряду генерала Денікіна. Матеріали також мали передати комісії задля ознайомлення іноземних дипломатичних місій з новим злочином більшовиків. 

За словами автора дослідження, досі невідомі точні імена тих, хто давав накази розстріляти священнослужителів Полтавщини. 

Журналісти «Полтавщини» пишуть, що за більшовицьких часів дзвони в монастирі переплавили, а релігійне життя у храмі припинили. У 30-ті роки тут для дітей «ворогів народу» зробили патронат, а у 1937 році – військову частину.

Під час навчань військові могли стріляти по обличчях святих та зображеннях на стінах храму. Вибоїни від куль залишилися й зараз. Згодом у будівлі монастиря розмістили військові склади та піонертабір.

У 1993 році до собору повернулися монахи, які відновили релігійне життя. Попри війну, монастир лишається під владою УПЦ МП. У 2022 році СБУ проводила в ньому обшуки.

У 2006 році Мгарський монастир видав проросійський збірник, яким окупанти користуються настільки активно, що навіть взяли на війну.

ЗМІСТ писав, що на визволеній Харківщині знайшли збірник «Почему погибнет Америка». Видання про «тайноє міровоє правітєльство» зі «словарьом міровой закуліси» поширювало пропагандистські теорії змови.