Фестивалі на Полтавщині: розшифровка подкасту

Подкаст можна знайти та послухати тут. Публікуємо його розшифровку

Олександр Ткаченко: до пандемії міська влада організувала 232 культурні заходи за рік. Середня вартість одного заходу для громади, для міського бюджету становила 38 тис. грн. Чверть полтавців вважають, що для якісних культурних перетворень у нашому місті варто покращити якість вже наявних заходів і водночас більше їх організовувати.

Я хотів би почути від Ксенії історію її досвіду, її входження у цю сферу. Ксеніє, розкажи, будь ласка, що тебе зацікавило в культурному менеджменті, як тобі організовувалося фестивалі?

Ксенія Малік: Минає літо у нас, приходить епоха епідемії. У нас всіх я думаю накатує ностальгія за тими фестивалями, які були до коронавірусної епідемії.

Особливо можу сказати це про себе, тому що моя юність і  молодість була пов’язана з різноманітними фестами джазової музики електронної музики, їх було дуже багато. Вони мене супроводжували по кілька на рік. І тому після такої бурхливої юності логічним продовженням стало те, що мені вже замарилося створити власний фест або хоча б брати участь у створенні свого такого продукту в Полтавській області. 

Тому перший фест куди мене запросили друзі у якості співорганізатора це фест Vorskla-Rock'n'Ball. Це фестиваль який задумувався на початку як спортивно-музичний і проіснував він 5 років у селі Соснівка.

Основна ідея цього фесту була продовжити добру справу «Мазепа-Фест», якого вже тоді не було. Фішка фестивалю була в тому, щоб привезти сюди дійсно справжні якісні музичні гурти, а не комерцію. На Vorskla-Rock'n'Ball я допомагала буквально 2 роки, але мені вдалося вже відчути наскільки якісний підхід був до музичної частини. 

Я  вважаю, що основним, головним тригером успіху будь-якого фесту це створення все-таки атмосферності і створення якісної програми, тобто Vorskla-Rock'n'Ball нам запам’ятався тим, що це був єдиний фест який відбувався на березі ріки у червні коли все зелене пишне.

Люди могли поставити там намети, смажити м’ясо, їсти  смачні наїдки з фуд-кортів, а також купатися і 3 дні  відпочивати під гарну, якісну музику.

Тобто це не був такий фест, який зазвичай роблять не волонтери десь в громадах за кошти бюджету, який перетворюється в те що влада завозить туди багато каруселей дитячих якихось атракціонів і люди просто приїздять, для того, щоб  розкласти свій килимок з якимись кабачками в майонезі, випити там горілки та щось рядом буде бухтіть.

Тобто їм не цікава музична складова. А це був перший фест для таких от поціновувачів музики, неформалів, які можуть виїхати і провести аутсайд, цілий вікенд родиною біля річки.

З Vorskla-Rock'n'Ball сталося  в якийсь момент те ж саме що з Мазепа-фестом. Фінансування завершилося, тому що в принципі вкладалися в основному в останні роки вже бізнесмени зі своїх кишень.

Вартує нагадати, що фест був повністю благодійний і ми всі кошти віддавали на малозабезпечені родини. 

Останній рік це кошти пішли на дітей учасників АТО. Будь-який волонтерський фестиваль це взагалі 3 місяці мінімум вирвані із життя і свого часу. Тому все-таки в останній момент ми 3 роки тому зібралися тією ж командою і все ж вирішили спробувати зробити в Полтаві День вуличної музики.

На той момент вже було майже 20-30 міст в Україні, які підтримували цей фестиваль. Позаминулого року це було близько понад 60 міст. День вуличної музики – це було щось таке нове для Полтави, тому ми вирішили спробувати.

Олександр Ткаченко: Ксенія, ти вже сьогодні згадувала про Мазепа-фест, мені інколи здається що ми всі живемо в тіні слави  Мазепа-фест.

На твою думку, чому і досі є такий шлейф, чому досі всі згадують про «Мазепа-фест», як про якийсь ідеал. Можливо це просто тому, що ми були в той час молоді і життя видавалося якимось яскравішим легшим?

Ксенія Малік: Я вважаю, що це  запам’яталося нам всім тільки тому, що це був єдиний рок-фестиваль в Полтаві, який відбувався. За всіма іншими фестивалями молодь мала їхати або до Києва, або до Харкова. можливість слемитися, була тільки там, хоча його засновники називають його не рок-фестивалем.

Вони його задумували як мистецький фестиваль. Згадаймо, що там  були окрім музики ще  театральні перфоменси, виступи театру, читка літературних творів, фотовиставки, покази кінострічок. Але чомусь цих складових ніхто не пам’ятає.  Тобто дійсно пам’ятають лише рок-гурти.

Секрет в тому, що це був єдиний на той момент формат на свіжому повітрі, де могла збиратися  молодь для  перезавантаження.

Олександр Ткаченко: Тобто виходить що зараз у нас фестивалів стало більше і тому через такий  вибір  увага публіки розподіляється поміж ними.

Костя Калюжний: І формат різний в принципі, всі фестивалі, які відбуваються вони різні абсолютно і за спрямуванням і за складовою. 

Олександр Ткаченко: Які фестивалі тобі з останніх років міських запам’яталися  і як би ти їх оцінила?

Ксенія Малік: Ситуація з фестивалями  у Полтаві дійсно складна для мене, тому що  я думаю тут великий вплив несуть  місцеві органи влади, які вже за 25 років не несуть нічого нового, окрім звичного сценарію народно естрадних пісень та ставлять будки із шашликом навкруги.

Це стосується як міської влади, так і обласної. Тобто навіть якщо у бюджетах є кошти вони можуть спрямовуватися у якісь круті фестивалі лише за активності й лобіюванню активістів.

Ну от, наприклад, як були виділені кошти на Meridian Poltava коли саме публічні особистості, які хотіли це створити завітали до Олександра Біленького і надалі вже домовилися щодо проведення.  Взагалі я вважаю що це найкраще що відбувалося у Полтаві взагалі за останні 100 років. 

«Решетилівська весна» має непогану концепцію популяризації народних ремесел, але цей фестиваль повністю має непродуману стратегію і відсутність нормальної сучасної комунікаційної компанії.

Таке враження, що його організовують якимось кавалерійським наскоком. Коли просто збирають всіх майстрів, запрошують музик і привозять якогось хедлайнера типу «Жадан і собаки» і все,  фестиваль відбувся. Тобто немає обличчя у фестивалю. 

«Гелон-фест» така ж сама ситуація. Тут якби додати якусь мистецьку програму підв’язати під культурну спадщину, наповнити Digital технологіями просвітницькими фішками, якимись квестами, чимось новим сучасним. 

День вуличної музики у Полтаві. Ми намагалися привести абсолютно новий формат у місто і зробити його чимось таким як знаєте привести Львів у Полтаву. Мені дуже подобається як у Львові працюють вуличні музиканти, тобто ти гуляєш і все місто для тебе перетворюється у свято.

Костя Калюжний: А що не так з полтавськими музикантами?

Ксенія Малік: Їх немає, немає звички виходити на вулицю  і грати зі всіх куточків – це перша проблема. Друга проблема – це те, що 70% гуртів все-таки  тяжіють до підключення електронного. Вони  звикли грати важкий рок, стояти  на нормальному помості, з прожекторами, щоб все було під’єднано.

Ми хотіли, щоб це була акустика, хотіли  розпихати в багато куточків Полтави отакі маленькі осередки музики. Але у нас таких  гуртів 20-30%, всі інші кажуть. що хочуть на великій сцені тощо. На наступний рік я все-таки вмовила команду запросити  духовий оркестр «Полтава» джазовий.  Ми на Білій Альтанці все ж його розмістили, хоча було це дуже не просто, в ідеалі для кожного музиканта потрібен окремий мікрофон тощо. Але коли вони виступили це було щось неймовірне.

І все ж таки хочеться, щоб формат Дня вуличної музики надалі проходив у більш джазову направленість або можливо з якимись точками,  сценами електронної музики, якоїсь експериментальної музики. Тобто хочеться відійти від цієї історії із гучним хедлайнером.

Костя Калюжний: Що взагалі з планами щодо Дня вуличної музики на цей рік? Я так підозрюю що уже час втрачено.

Олександр Ткаченко: А ти впевнений що полтавці приходили на День вуличної музики тому, що це загальноєвропейський? Можливо полтавці приходили через те, що в принципі був івент.

Ксенія Малік: Я, наприклад, як головний організатор, не хочу підставляти івент, команду і людей і бренд. Я про ті репутаційні ризики, коли прийде наряд поліції і всіх розжене. Я не можу гарантувати, що зараз я зможу виконати всі карантинні обмеження і в мене буде кожна людина стояти на відстані. Мені пришиють штрафу 16 тис. грн і завтра всі ЗМІ напишуть про Ксенію Малік і День вуличної музики, який закінчився провалом, тому що ми не дотрималися карантинних обмежень.

Другий фактор – кошти.  Нам довелося зібрати у перший рік  25 тис. грн,  другий рік – близько 30 тис. грн і третій рік вже було 67 тис. грн, завдяки краудфандингу. Нам пощастило, що всі фестивалі нам вдалося провести до виборів коли казна полтавських бізнесменів ще не була спустошена передвиборчими програмами.

Наразі у мене та всіх культурних менеджерів Полтави постає питання де брати гроші на свої активності.

Олександр Ткаченко: Чому ми в Полтаві не можемо заробляти на платному вході?

Ксенія Малік: Я думала над твоїм питанням. Для того, щоб фестиваль став успішним і був обличчям міста - це має бути кроссекторальний підхід. Звісно мають об’єднатися влада й активісти, волонтери, і бізнес, якщо ці складові поєднати й зробити якийсь бренд-фестиваль, щоб  він хоча б самоокупався. Не був чисто комерційний як, наприклад «КолоСальний мотофест», а дійсно ніс якусь культурну складову, або якусь фішку, то все б вдалося.

Для цього потрібна фестивальна команда, сісти продумати, щоб це не було повтором попередніх спроб, щоб це не перетворювалося  у другий «Мазепа-фест», але з дорожчим квитком. Мабуть, основний секрет майбутнього фестивалю може бути лише в тому щоб він мав свіжі неординарні рішення.

Активісти самі не назбирають коштів. Щоб зробити брендоутворюючий фестиваль на нього має  дати кошти або держава або Український культурний фонд (УКФ) разом з державою та бізнесом.

Костя Калюжний: У випадку, як з Atlas Weekend, коли його вперше проводили  там організатори  ледь не квартиру закладав для того, щоб були кошти для його проведення.

Ксенія Малік: Я була на Atlas Weekend, я вам скажу у мене двояке ставлення до цього фестивалю. По-перше, один із його засновників відомий своїми проросійськими поглядами. По-друге, вони не виконують обіцянок, коли я була там, вони зняли дві сцени  заради яких я приїхала. По-третє, цього року вони на 8 рік війни везуть Валерія Меладзе. Цей фест потрібен для того, щоб заробити, це бізнес. Там напихано всього.

Костя Калюжний: Хіба це не є прикладом максимально широкої цільової аудиторії? Тому він  окупається, бо туди приїздять всі. Хтось захоче подивитися на Сердючку іде на сердючку, хтось захоче на «ДахаБраха» він йде дивитися «ДахаБраха». 

Ксенія Малік: Я постійно  була на фестивалі «Джаз Коктебель». Туди також приїжджали всі. Програма була складена настільки круто, що навіть якщо це була електроніка, це була інтелігентна джазова електроніка. Тобто там не було попси.  Туди приїздили  з багатьох країн – це був фест зі своїм обличчям. Що стосується Atlas Weekend – це збірна солянка там, де прийшли люди помісили грязюку і роз’їхалися по домівках.

Олександр Ткаченко: Рубрика спеціального запитання для кожного гостя. Якби можна було обирати один вчинок, який  би сильно змінив Полтаву, яким би ти вписала своє ім’я в історію міста, то що б це було?

Ксенія Малік: Дуже хочеться створити арт-хаб в Полтаві, де могли б концентруватися активісти, люди із живим розумом і бажанням щось робити. У мене була  ідея зробити щось подібне у Будинку дворянського зібрання, поки він ще не згорів. 

Олександр Ткаченко: Уявімо собі ситуацію, що нас слухає молода людина і вона хоче зробити якийсь івент, фестиваль, або хоче змінити наше місто у сфері культури. Що б ти порадила робити цій людині?

Ксенія Малік: Потрібно створювати ком’юніті, культурний центр якийсь, бо онлайн важко згуртуватися. Потрібно звернути увагу на фонди, які готові підтримувати молоді проєкти. 

Олександр Ткаченко: Сьогодні наші підписники хочуть дізнатися у нашої спікерки наступне: як стати культурною менеджеркою?

Ксенія Малік: Потрібно хоча б пару або трійку років присвятити якійсь волонтерській діяльності, або допомагати в якихось проєктах. Все у мене почалося із журналістики, я на Полтавському телебаченні працювала 2,5 роки безкоштовно, знову ж таки Vorskla-Rock'n'Ball – все це було безкоштовно. Починаєш робити  проєкти, в яких ти не шукаєш комерційного зиску і потім ти розумієш, що вже і самому хочеться щось замутить.

Олександр Ткаченко: Також запитують як офіційно організувати фестиваль, які потрібні дозволи?

Ксенія Малік: Наразі немає такого поняття, як дозвіл на проведення масових подій або заходів. Дозвіл потрібен  лише, якщо ти хочеш поставити фестиваль з торгівлею на вулиці.

Тоді ти береш дозвіл в органах місцевої влади на те, щоб відкрити торгівлю на цей день. Але якщо це просто  подія зі звичайними фуд-кортами, то потрібно писати заяву  на ім’я нашого мера. Також важливо слідкувати, щоб не переплутали дати тощо.

Олександр Ткаченко: І останнє запитання від аудиторії. Як бути організатором не задля спокою душі  та емоцій з альтруїзмом і заради фінансів?

Ксенія Малік: Це найлегший шлях. Береш калькулятор  сідаєш, проробляєш бізнес-план і приблизно вираховуєш скільки  отримаєш і який відсоток того, що ти влетиш в мінуса.

Як це було, наприклад з одним із перших фестивалів «Свірж». Найбільш розгромний факапний фест в житті України. 

Ми з друзями туди поїхали, і туди були запрошені всі відомі зірки української сцени. На  другий день організаторка заявила, що вона не може заплатити всім гуртам, бо вони так порахували, що прибуток зі квитків на вході одразу переховувався в касу виплати музичним гуртам.

Приїхали туди з наметами 30% від запланованих гостей. Тоді деякі гурти залишилися і виступили безкоштовно, а 70% гуртів поїхали.  Дивіться, щоб не втратити своє обличчя і репутацію, навіть якщо ви займаєтеся комерцією.

Олександр Ткаченко: Мені здається, що на рівні міста чи області має бути якась програма співфінансування. От уявімо, що ми приходимо на зустріч із керівником департаменту, як аргументувати користь від фестивалю?

Ксенія Малік: Для Департаменту культури й туризму, мабуть, як і для інших чиновників будуть важливими аргументи, які спиратимуться на конкретні цифри.

Ми маємо донести, що це фестиваль, який буде впливати й на створення туристичної інфраструктури також. Ми маємо можливо монетизувати цей фестиваль, ми маємо порахувати  на що він вплине в місті або області можливо він дасть якісь результати створенні брендингу міста.

Олександр Ткаченко: Ксенія, як ти вважаєш навколо чого нам будувати брендоутворюючий фестиваль чи шукати нам нову  тему, чи можливо у нас вже є навколо чого вибудовувати?

Ксенія Малік: На мою думку це може бути, наприклад  фестиваль, який  дійсно вибере собі наратив літератури і культурної спадщини нашої, що дуже не проартикульоване в нашому суспільстві, Але щоб це не було шароварщиною, а щоб це був фест який відрізняється від України.

Наприклад, історія Полтавщини. Про неї дуже мало знають. Наприклад, що Полтавщина – це Скіфія колишня, про те що Полтавщина – це місце зародження гетьманщини.  Про те, що тут жив і творив Котляревський, Гоголь, про те що тут жив Петлюра.

Вибрати цей весь історичний спадок і ним уміло користуватися у створенні культурного обличчя. Це може бути кроссекторальний фест з різними напрямками: мистецтво, література, дискусія, музичний  і також гастрономічний. Тому що гастротуризм – це зараз одна з основних фішок. 

Олександр Ткаченко: Мав можливість нещодавно поспілкуватися із Валерієм Пекарем і я йому поставити питання щодо того чому розумні та талановиті люди тікають з Полтави. Коли я  запитав про це у нього і як з цим боротися, то він спитав, а чи є у нас якісь фести. Як ти думаєш чи спроможні  великі фести впливати на цю ситуацію?  І врешті решт чому ти досі в Полтаві?

Ксенія Малік: Це цікава поміркована думка щодо того, що фести – це маркер наявності якогось активного осередку людей. Фестивалі – це не тільки розвага, це і гуртування тих яким потрібно жити повним життям знайомитися спілкуватися і кудись рости. Фести – це важливий суспільний чинник осучаснення і духовного розвитку.

Тому дійсно потрібно, щоб тут були люди, які щось будуть робити, які збиратимуть кошти, але це мають бути люди-живчики й щоб в голові було не те, як заробити кошти, а як розвивати місто та Полтавщину. Таких людей дуже мало в нашому місті.

Чому я тут? Я постійно хотіла звідси поїхати до Майдану. Тоді я зрозуміла, що не зможу поїхати з України у мене відбулася переоцінка цінностей і я залишилася тут, тому що відчула себе частиною нації, те ж саме з Полтавою там, де народився там і потрібно щось робити.

Олександр Ткаченко: Які зараз твої цілі, мрії?

Ксенія Малік: Мені дуже хочеться створити культурне медіа тому, що я бачу на це запит. У нас немає в Полтаві й навіть в Україні медіа,  які пишуть цікаво і сучасно про культуру і мистецтво. Є про що писати, як писати, є досвід. Знову ж таки все впирається в бюджет. Хочу знайти меценатів, які допоможуть відкрити медіа або сайт з контентом, який я далі буду  просувати через грантове фінансування.

Перший подкаст Центр розвитку культури був про ліквідацію самостійності парку «Перемога» та про озеленення міста. Гостею програми стала експертка та ландшафтна дизайнерка Ольга Іващенко.

Другий подкаст був про бьордвочінг – хобі, що поєднує активний відпочинок та любительську орнітологію – спостереження та вивчення птахів.