Люди, які створюють стратегію розвитку культури Полтави: Марина Герасименко. Розшифровка подкасту

У межах нього Центр записує подкасти з учасниками робочої групи. Послухати перший випуск можна за цим посиланням. Героїнею стала голова громадської організації «Містохаб» Марина Герасименко. Ведучий – Олександр Ткаченко. Пропонуємо розшифровку подкасту від ЗМІСТу.

О: У тебе одразу людяна самоідентифікація? Тоді на першому місці людські речі, а все інше другорядне. Чи ти трудоголік?

М: Дуже багато хочеться зробити, але без балансу неможливо. Я за те, щоб у всьому був баланс.

О: Вдається його досягти?

М: Насправді, для мене це гостра потреба і я намагаюся, щоб цей баланс був.

О: Чому це гостра потреба зараз?

М: Тому що треба бути продуктивною одночасно в дуже багатьох сферах, вирішувати багато задач, а їх неможливо вирішувати, коли десь не вистачає ресурсу.  Я вже навчилася шукати цей баланс і захищати власні кордони.

О: Я розумію, що вочевидь багато ресурсу йде на те, щоб збудувати у Полтаві «Містохаб»?

М: Було б дивніше, якби цих ресурсів не йшло, але поруч з цим я розумію, що такий процес який потребує і рішень і злагодженої роботи команди, я це приймаю і йду далі.

О: А розкажи, будь ласка, що таке «Містохаб»?

М: Це перший проєкт у Полтаві, який реалізується коштом інвестицій, коштом полтавців. І це перший проєкт, який спрямований на підтримку ідей і ініціатив самих полтавців. Як це працюватиме? Приведу у приклад проєкт «Урбан 500» – це принцип, коли будується громадський простір і 80% від доходу спрямовує на реалізації ідей полтавців. Що це дає? Цей інструмент дає людям реалізувати різні свої ідеї, які можуть покращити простір. І якщо говорити про глобальні речі – це можливість людям проявляти свою учасницьку позицію стосовно того середовища, де вони живуть і снують.

О: Що вже є зараз? І коли ви плануєте відкритися?

М: Ми зібрали понад 1 млн грн інвестицій на побудову фізичного простору «Містохаб» на вул. Спаській, 10. Це я вважаю найкрутішим показником, який показує довіру до проєкту, динаміку. Ну і звичайно, зараз у «Містохабі» ремонт. Вже реалізований перший етап розробки проєкту, демонтаж, наступний етап це комунікація. На початку квітня-травня ми плануємо відкрити кав'ярню. 

О: Що в середині буде окрім кав'ярні? Як можна урізноманітнити своє дозвілля у «Містохаб»?

М: Крім кав'ярні, буде івент простір, у якому будуть відбуватися і лекції, і концерти, освітні події. Тобто всі дозвіллєвого формату заходи, на які можна прийти просто відпочити, поспілкуватися, або знайти нових партнерів. Це простір, який орієнтований, щоб ставати умовним майданчиком для взаємодії дуже різних людей. Цього в Полтаві дуже не вистачає, ми постійно чуємо про це запит.

О: Розкажи, як ти оглядаючи назад, оцінюєш свій досвід в бізнесі, у комунальній сфері. Чому це тебе навчило? 

М: Це справді великий досвід, якому я дуже вдячна. У кожному етапі були справжні величезні уроки. Я з цього винесла, мабуть, вміння комунікації, пошуку балансу. За кожен крок прийняття відповідальності, навчило бути мене відповідальної і розраховувати на себе. й

О: Які є цікаві історії, наприклад з «Камбалою», які ти пригадуєш з ностальгією?

М: Багато, що мене тішить.  Це для мене тепла тема, особливо коли говоримо про «Камбалу». Я не закрила цю школу, вчора у «Містохабі» повернулися майстер-класи від школи. Мені не вистачає цієї атмосфери творчості та людей, які хочуть навчатися образотворчого мистецтва. Це моя тема, моя освіта і вона завжди буде мені близька. Дуже тепло згадую, як проходили наші майстер-класи, лекції. Особливо лекції хлопців Діми Верьовкіна, Артура Арояна. Це був великий курс про архітектуру і ми дуже багато отримали фідбеків від полтавців, які по іншому почали сприймати архітектуру, яка їх оточувала. Це завжди була моя мрія і власне ціль. Фідбек, коли тобі кажуть: «Мені це дало зрозуміти моє середовище життя». Це найцінніший фідбек.

О: А щодо музею, що приємно?

М: Мистецтво, яке тебе оточує кожен день. Можна було роздивлятися картини, скульптури. Ця можливість доторкнутися до історії, коли ти працюєш з якимись архівними музейними документами. Я вважаю, що ми в Полтаві маємо багато історичних матеріалів, артефактів, які варто було надалі розкривати для людей. Бо полтавці не так багато знають про свою історію.  Варто людям показувати, розкривати. Ось що ми зробили, я вважаю завдяки архіву Ярошенка. Це перемога, це дозволяє людям зрозуміти власниками чого вони є. 

О: Дякую, що згадала про архів. Це була робота над якою ми з Мариною спільно і з музеєм працювали минулого року. І за підтримки Українського культурного фонду пропонуємо вам загуглити «Полтавський художній музей Ярошенка» і зайшовши на їхній сайт побачите кнопку «Архів». Натиснувши на це ви матимете змогу побачити усі роботи, які є у музеї.

О: Як ти вважаєш, чому полтавці мало знають про Полтаву? Це бракує у них запиту на знання цієї історії? І, наприклад, чому вони не мають цього запиту? Як зробити, щоб запит у них виникав? Чи це проблема в освіті?

М: Ти дуже влучно сказав про освіту. Людей треба вчити з самого малечку, як оцінювати себе, як сприймати елементарні речі і поступово вони ускладнюватимуться і в дитини буде формуватися світогляд. Дивно очікувати якоїсь позитивної  глибокої оцінки від полтавців, якщо в попередні роки їхнього досвіду ніхто ці цінності не вкладав. Це непогано і не добре. Просто об'єктивна реальність з якою ми маємо працювати. Ми знаходимося на тому етапі в Полтаві, коли ця культура прогресує, ми знаходимося на динамічного проміжку часу. Багато активностей починають проводити у місті. Знову починають переосмислюватися речі, хтось, взагалі сюди повертається не дивлячись на те, що ми знаємо цей стереотип, що з Полтави їдуть. Не всі їдуть, хтось і повертається. У цього міста особлива родзинка – історія, за що його варто любити. А любити є однозначно за що. Просто не всі звичайно це зрозуміли.

О: Ти сказала, що до Полтави повертаються. Я здивувався, бо на моєму досвіді люди з Полтави їдуть і в нас Костею Калюжним є така ідея ще однієї гілки подкастів попередня назва «втекти з Полтави».

О:Марино ти сказала, що все потрібно робити з малечку. Що було б варто робити? Заходити на рівень дитячих садочків? І щоб там були якісь експерти, не вихователі, приходили й починали говорити з дітьми про Полтаву. Які бачиш конкретні напрямки?

М: Це складна проблема, що не має простих рішень. Це комплексне питання, що пов’язане з ідеєю України. Це те. Довкола чого обертаються різні кола науковців, освітян, бізнесу, який зараз є сильним гравцем. У чому ідея українськості? Коли буде чітко сформоване питання в цьому контексті, буде чітко сформульоване питання про те, що таке бути полтавцем. Це не означає, що не можна робити конкретних кроків, які вже роблять. Тому я думаю, що написання стратегії культури Полтави, це якраз є конкретним інструментом, який допоможе зрозуміти полтавцям як це бути полтавцем, за що любити Полтаву і яким чином наступним поколінням прививати розуміння і любов. Бо насильно цю любов не нав’яжеш, бо її потрібно зрозуміти відчути й прийняти.

Варто було б зробити в садочках програму, де розказують що таке Полтава, яка в нас історія, куди варто сходити, що є зараз, які класні люди тут народилися, працюють тощо. Про круті класні штуки, які можна розповідати дітям і зробити це простою та доступною мовою. Без нальоту шароварщини, кукобівської слави та галушок. Без цього. Просто розповідати як у нас складалася історія і хороша, і погана. Бо зазвичай ми говоримо про категорії на кшталт «найбільша річка Ворскла», «найбільша кількість картин якогось року», «найширший рушник, який об’єднав усіх на День Соборності», Це ж категорії, які діти й дорослі не сприймають. Треба відійти від нав’язаних шаблонів, які мислять у категорії швидше і краще. У Полтаві є про що говорити й навіть якщо це складні історії життя побудови міста, то про них варто говорити. Варто говорити про сараїзм який є в Полтаві.

Не скрізь класно прилизана архітектура, бо є архітектура з власними дефектами й особливостями, але вона місцева. Локальну історію варто розповідати.

О: Марино, ми хотіли проговорити сильні та слабкі сторони полтавської культури. З чого ти б хотіла розпочати?

М: Давай про слабкі.

О: Давай. Ось які на твою думку найбільші слабкі і чи можна називати їх проблемами?

М: Якраз відсутність стратегії комплексної, розуміння бренду міста і це питання підвішене давно. До нього поверталися, але немає сформованого бренду міста. І відсутність ефективних класних культурних менеджерів.

О: Стратегія такий собі дороговказ і люди?

М: І люди, які виконуватимуть цю стратегію.

О: Яке твоє ставлення до стратегії? Зараз це популярна тема, усі громади зобов’язують створювати стратегії, бо Міністерства цього вимагають. Дивлячись на масове захоплення, стратегія це проєктування картинки через 10 років якою має бути громада, або якою ми бачимо культуру. Наскільки це реально з нашого боку? У нас є агресивний сусід, який постійно погрожує зброєю, з іншого боку коронавірус. Який сенс має стратегія у такому нестабільному світі?

М: Ми маємо приклад і не один країн, які живуть у  стані постійних військових дії. Завжди будуть якісь складнощі, проблеми й виклики. Тут треба або закритися взагалі від цього питання, або навчитися з цим жити. Як власне і відбувається, якщо говорити про коронавірус. Ми всі адаптуємося. Людина взагалі має навичку адаптуватися, таке моє бачення. І військових дій, всупереч цим факторам усі ці речі можуть розвиватися. Стратегії, бачення, якісь цілі, які поєднують людей. Це все може бути. Просто треба навчитися жити з такими викликами.

О: Як щодо менеджерів культури. Що не так?

М: Вони звідси їдуть. Вони тут не залишаються, бо в культурі Полтави дуже важко тут залишитися і бути культурним менеджером. Бо не так багато проєктів де тебе можна задіяти, це раз. І два, оплата праці за проєкти та відсутність розуміння як залучати кошти зі сфери культури не завжди розуміють як залучати для своїх індивідуальних і спільних проєктів кошти.

О: Як на цю ситуацію можна впливати? Так. З одного боку існує Український культурний фонд, сезонний. Є інші донори, які менш активні. Ми можемо поширювати про них інформацію. Але чи достатньо цього для того, щоб менеджери залишалися тут?

М: Потрібно впливати безумовно. Тому ми в «Містохабі» будемо проводити зустрічі для різних спільнот, які задіяні у сфері культури. Фотографів, художників, письменників зокрема. І можливо потім буде подальша співпраця. Потрібно комунікувати, розповідати, щоб це робили у державних та комунальних закладах, які мали б про ці можливості та ресурси розповідати людям. Надалі це може бути співпраця для культурних менеджерів чи людей безпосередньо в культурі. Ці можливості мають бути загальнодоступними, про них потрібно розповідати однозначно.

О: Я взяв собі за звичку моніторити новини на сайті Департаменту культури обласного й  управління міського, і одні та інші пишуть про грантові можливості у культурі. Але ситуація не змінюється. Самого інформування не вистачає?

М: Його б вистачало, але наші комунальні заклади комунікують на рівні сарафанного радіо. Це не той принцип комунікації. Залишаючи якісь статистичні повідомлення на сайтах – це не той інструмент за допомогою якого треба комунікувати з людьми. Якщо ми говоримо про менеджерів культурних, то найчастіше це люди до 35 років, до яких ми хочемо достукатися. Вони не моніторять ці ресурси, це не є для них ефективним способом щось дізнатися і прочитати та треба використовувати інші методи. Це питання до держустанов про те, як вони впроваджують свою політику. Не в критику звісно ж, просто як питання над яким варто думати

О: Тобто, це розуміння цільової аудиторії? Це фейсбук чи інстаграм?

М: Так. Однозначно.

О: Чи може навіть Tik-Тоk?

М: Ну Tik-Тоk це ми вже не про те говоримо. Можна різні способи використовувати, щоб розповісти. Ті, що є зараз, вони не для цільової аудиторії. Або їх недостатньо.

О: Ви плануєте робити заходи. Це щоб згуртувати довкола себе активних  і спроможних до нових проєктів. Зібрати їх і надихнути історіями успіху? Можливо навчити плюс інформування.

М: Тут до нас запит часто надходить, що є натхнення й ідеї, просто розкажіть де взяти ресурс конкретно. На яких сторінках, які джерела. Яким експертам довіряти. Це те, що на поверхні і лежить і те, що ми збираємося доносити до дієвців, які працюють в культурі. Такі потреби є і в інших людей з бізнесу, але перші – це люди зі сфер культури, перша зустріч з фотографами. Взагалі варто сказати, що зараз проводимо оцінку чи є спільноти архітекторів, художників, фотографів. Де ці люди? Агов. Бо я для себе не можу скласти картинки наскільки їх багато.

О: До вас звертаються ці люди, ви даєте їм знання і що відбувається далі? Чи вистачає знань?

М: Це плани наші, які ми хочемо організовувати, до вже є запит на це. Я сподіваюся, що це стане ефективним способом розказати про це. Сказати, що це вже якось подіяло я не можу, але в нас є такі плани.

О: Окрім роботи робочої групи, членкинею якої є Марина, у нас є багато дослідницьких активностей. Ми створюємо карту культури Полтави. Звертаємося до дієвців, творців, менеджерів, усіх хто зараховує себе до культури і освіти, заповнити цю анкету, бо вона допоможе зрозуміти скільки нас і в яких ми секторах і можна побачити організації й питати про їхній досвід. Ця анкета є у фейсбуці та інстаграмі, якщо ви напишете «Центр розвитку культури», або Інститут аналітики та адвокації.

М: Повернімося до сильних сторін. Що надихаючого було у Полтаві за останні роки?

О: Почнемо з того, що всі бачать кожного дня. У нас є класні музеї, унікальні пам’ятки, краєзнавчий музей. Це перлина Полтави, те що дозволяє скласти перше враження. Це унікальна споруда, єдина в Україні.

А заходиш в середину і враження змінюється.

М: Так. Це ж питання про те, які зусилля ми прикладаємо, щоб зберігати пам’ятки і як розповідаємо, яку цінність у цьому вбачаємо. Це якщо про музеї. Тут багато говорили про те, що це унікальне місто. Треба відчепитися від міста, нічого не хотіти від нього і просто пожити в середовищі й сприймати його з точки зору нормальної людини. Погуляти Полтавою, парками нехай в якому вони там стані, але спробувати прийняти як факт що ми маємо і використовувати те, що є, а не ліпити. Це сильна сторона. Багато ідей як розвивати туристичну сферу, сферу медичного туризму.

О: Я знаю чимало прикладів, як люди з Києва і інших країн їдуть лікувати зуби, бо у нас це дуже розвинено. Також є випадки, коли приїдуть лікувати очі, бо сильна офтальмологія.

М: Наостанок цікаве питання. Уявімо, що у «Вікіпедії» є сторінка про Марину Герасименко, що ти хочеш аби там написали?

О: Що в Полтаві побудували «Містохаб». Це зараз найбільша моя мета.

Торік Центр розвитку культури презентував спецвипуск подкасту про амброзію та боротьбу з алергенами. Розмову записали у квітні 2021 року з експерткою та ландшафтною дизайнеркою Ольгою Іващенко. Тоді головною темою була ліквідація самостійності парку «Перемога» та озеленення міста.

У спецвипуску розповідають чому боротьба з алергією не можлива без чистого повітря, а оприскування не дає результатів. Ведучий подкасту – Олександр Ткаченко. Послухати розмову можна за посиланням.

Подкаст про фестивалі на Полтавщині про особливості їх організації та цінність для міста та області шукайте тут.

Подкаст про бьордвочінг – хобі, що поєднує активний відпочинок та любительську орнітологію – спостереження та вивчення птахів читайте тут.